Податок на додані роки

Найхитріший злодій, якого не вполював би і сам Шерлок Холмс, - це час. Він краде у нас можливості, красу, сон, свободу, силу, улюблені заняття  і улюблених людей... Інколи він стає за спиною, підганяючи до чогось, на його погляд, важливого. Він ніколи не відчував насолоди теперішньої миті. Інколи час біжить попереду, насміхаючись з людської нездатності долати марафон зі швидкістю спринтера. Він ніколи не катався трамваєм без цілі. Але улюблене заняття ніким не пійманого шкідника – ставати між людьми і різкими рухами регулювальника вказувати їм різні дороги. Де ж та безглузда мить, коли Він і Вона починають цінувати час, проведений на землі, більше за час, проведений разом?

Мій класний керівник вважала, що чоловік повинен бути років на п'ять старшим за жінку і відсотків на два красивішим за мавпу. Прозаїчна формула поетичного жіночого щастя... Верховенство чоловіка у парі не може бути спростоване ні відчайдушними феміністськими рухами, ні його власною нездатністю бути головним, ні, тим паче, віком. Вождь за натурою, закоханий в яке б то не було, але власне ego, він прагне до цілковитої влади і беззаперечної поваги. Але як функціонує ця біологічна й історична закономірність, коли чоловік цілує ту, яку за спільних генетичних зв'язків міг би кликати мамою чи донею? Мабуть, бути дорослим і мудрим йому подобається більше, ніж проходити повторний навчальний курс під назвою "я знаю, як краще". Тому тандем "татусь-донечка", навіть якщо у першого немає захмарних статків, а у другої – відповідних запитів, уже став класикою. Він почувається привабливим, сильним і розумним, вона – безтурботною, захищеною й обсипаною заздрісливими поглядами. Адже що, крім грошей, може компенсувати їй таке вікове провалля? Насправді ж чи не кожна представниця прекрасної половини людства готова віддати чимало за те, щоб не вирішувати побутових проблем, не вчити коханого спілкуватися чи й просто дивитися на світ ширше, не ставати пристарілою подругою ще цілком молодого, статного, поважного чоловіка.

Глибших роздумів потребує стаття друга вікового податкового кодексу. Вона ж, на скромну суспільну думку, мазохістська, незрозуміла, дивна, смішна, негармонійна, нерозсудлива, безперспективна і...здирницька. Моральні стягнення у цьому випадку куди вищі, ніж у попередньому. Мова йде про пару "мами й сина". Чоловіки показово не ризикують нічим, будучи в будь-якому статусі чи віці. Попит на них, як на добре вино, з часом тільки збільшується. Жінки ж – немов шампанське – до смаку всім тільки  молодими. Далі – на любителя. В таких стосунках леді ризикує перестати бути ніжною, бажаною, тією, яка потребує догляду й уваги. Сама того не усвідомлюючи, вона стає наглядачем в колонії любовного режиму. Їй важко не ділитися досвідом чи зауваженнями, вона вже встигла зрозуміти ціну стабільності й спокою. Крім рідкісних винятків, хлопчик виростає і хоче сам стояти за штурвалом  сімейного корабля. Штурман тільки поблажливо усміхається, гладить матроса по юній голівці й доручає йому збігати по лак для волосся. Мама з сином ніколи не поміняються місцями! Яким близьким не здавалося б зрівняння в досвіді, цінностях і пріоритетах, воно не може настати всупереч законам логіки і природи. Якщо жінка – не внучка Гітлера, їй обов'язково захочеться когось сильнішого й мудрішого поруч, а якщо чоловік – не кумир маркізи де Помпадур, йому набридне бути моральним утриманцем. І якщо їхнього кохання замало, щоб стримати власний гнів і чуже нерозуміння, вони стають тими, кого рідним шкода і з кого незнайомцям смішно.

Історія знає шаленців, які заради кохання долали куди серйозніші перепони, ніж банальна різниця у віці. Вони могли змиритися з фізичним каліцтвом, невиліковними хворобами, непростимими гріхами, не рахованими ніким зрадами... І, можливо, продали б душу за кілька оподаткованих дискомфортом зайвих років замість скалічених тіл чи сердець. Тепер ми вибираємо бути схваленими, а не щасливими.

Зміряти лінійкою стандартів почуття, яке неможливо побачити, зафіксувати, довести, роздивитися – це занадто цинічний крок навіть для холодної епохи постмодернізму. Маємо право хіба що підкреслювати тенденції й робити правильний вибір, доки робота мозку є сильнішою за спів романтично налаштованого серця.