Діти села

Приводом до написання стала розмова знайомої мами про майбутнє власної дитини. До 10 класу дитя не бажає іти. Залишається медичне, педагогічне,та училище культури. Медики не в пошані в сільській місцевості, спостерігала за роботою власних вчителів та їх життям, особливо життям пенсіонерів, то й не має бажання бути ані медиком, ані вчителем. До училища культури? То ж потрібно знати, що дитина має хист до чогось. А як тут дізнаєшся?

Щораз, коли зустрічаю в ЗМІ спомин про те, що сільська школа дає неякісну освіту , згадую впевненість парижанина, який  прагнув жити в гірському селі, в тому, що  освіта для його хлопчиків там буде так само якісна, як і в столиці. Чому ж наші люди не мають тої впевненості? Можливо справа в тім, що життя сільської людини і людини міста занадто відрізняється? А відповідно і розвиток дитини міста й дитини села різний? Та не в тому селі, що знаходиться поруч промислового центру, а в селі, віддаленому від нього, в школі, діти якої не в змозі часто відвідувати його, а батьки – працювати в тому омріяному місті. Певно, показники в навчанні таких дітей значно нижчі від показників учнів міста.

Але...Тут існує певне "але", і існує воно давно. Навіть не останні 20 років, а значно далі в часі. Хоча зупинитись є потребі на останніх роках, оскільки змін допоки не спостерігається. Сільська дитина прив*язана до власної домівки Розвиток у спілкуванні, що його мають діти міста, у них повністю відсутній. Школа- домівка-школа. Ось і весь шлях учня. Якщо в школі є фахівці , які можуть навчити дітей щось робити руками, то вже дітям певним чином повезло. Але, зазвичай, є фахівці, які займаються з молодшими школярами. Тобто дітей вчать робити руками з тих матеріалів, які не потребують великих фінансових затрат, через те технічні види діяльності не так широко розповсюджені , особливо в сільській місцевості. Існують поодинокі випадки, коли батьки дають можливість дитині навчатися в школі райцентру, або здобувати там позашкільну освіту. Як то колись, в радянські часи , зробили батьки відомої акторки Тамари Яценко, спонукавши талановиту дівчинку навчатися музиці у Києві, в той час, коли родина проживала в селі Горенка під Києвом. Тепер односельці , та й жителі України, гордяться пані Тамарою.

Багато прикладів ТОГО життя можна знайти, досить тільки мати бажання. Але – тоді були часи, коли родина могла собі дозволити фінансування таких поїздок. І прийшла країна до певних можливостей через величезні втрати й біди. Скинувши старі напрацювання, і не створивши нових, маємо проблему коли не кожний батько погодиться дозволити власній дитині пропускати заняття в основній школі, щоби отримувати ще й додаткову освіту. Адже, окрім того, що геть часто людям некомфортно попадати до райцентру, коли курсує 3-4 рейси на добу, ще й задоволення не з дешевих . Адже сільська дитина не користується правом пільгового проїзду , а проїзд сільським автобусом коштує значно дорожче вартості проїзду у міському транспорті. От і виходить так, що ЗАГАЛЬНОГО розвитку, який в повній мірі має можливість отримати дитина міста, сільське дитя позбавлене. З іншої сторони – батьки села, в своїй більшості, не бачать майбутнього власній дитині, що не дає змоги учневі позитивно відноситись до виконання домашніх завдань, до регулярної роботи над власним розвитком. Але ж – самостійне виконання дитиною домашньої роботи – є вихованням відповідальності, вміння самостійно працювати, вміння розподілити власний час на роботу й відпочинок…

Доводилося бувати в багатодітних родинах сільської місцевості. Жінка одна виховує трьох діток. Так, виплачуються на них гроші . Але ж і дрова потрібні, і города виорати, і заскородити. Та й засіяти не завадить – а це також не за карі очі, а за ті ж самі купюри, що потрібно й заощадити, дрів бо треба багато, газу немає, а провести газ до хати задоволення не з дешевих. Он, вчителька-пенсіонерка, живе сама в двох кімнатах сільського гуртожитку, газу провести не назбирала коштів. А з дітьми, та без допомоги зовні від батьків-родичів хіба ж назбираєш? Інша повна родина чекає на п*яте дитя. Діти ростуть роботящими, батьків слухаються. От тільки уроки їм вчити немає часу, бо поки попорають худобу, то натомляться. А батьки, що не бачить майбутнього в науці, але бачать його у вмінні обійти хазяйство, не сильно й наполягають на виконанні усіх шкільних домашніх завдань. От тільки б робота була виконана. І так майже в усіх родинах, навіть якщо дітей одне- двоє. Перше, що вони повинні вміти – обійти господарство, яке й не дасть можливості розкошувати, але й не дозволить пропасти. А те, що дитина села має такі саме здібності й уміння працювати, як міський учень, а то й краще, добре показують різноманітні олімпіади й конкурси, навчання на бюджеті сільських дітей у провідних ВНЗах. От і учениці сільської школи цього року стали лідерами районних змагань інтелектуалів. А одна з них отримала третій результат в обласних. ТО є показник.

Було б бажання керівництва не залишити сільських дітей напризволяще, створити необхідні умови для розвитку здібностей й умінь дітей, які, в майбутньому, можливо, стануть вирощувати продукти харчування для власної країни. А дехто стане гордістю як для односельців, як відома акторка Тамара Яценко, так і для країни.