Другий зимовий похід Армії УНР або Листопадовий рейд.

В жовтні 1921 командуванням Армії УНР та Повстанчою Командою було розроблено план, який передбачав надання воєнної допомоги партизанському рухові в Україні. Активні дії повстанських загонів повинні були перешкодити вивезенню продовольства з України в Росію і тим самим врятувати населення від голоду (якраз на зиму 1921—1922 рр. прийшовся перший голодомор, спровокований більшовицькою політикою "воєнного комунізму" : фактичного пограбування села т. зв. "продрозкладкою"). Стратегічним завданням операції було підняття всенародного повстання і повалення більшовицького режиму в Україні. Ця акція ввійшла в історію під назвою Другий зимовий похід Армії УНР або Листопадовий рейд.

Дивлячись у дула кулеметів більшовицьких катів герої Зимового походу з піднятими головами до останнього подиху співали національний гімн "Ще не вмерла Україна!"...

22 квітня 1920 року представники Української народної республіки і Польщі підписали політичний договір і військову угоду. В цих документах, зокрема, значилося, що Польща визнає право України на незалежне державне існування та уряд УНР на чолі з Симоном Петлюрою. 26 квітня польська армія разом з українськими частинами вдарили по більшовикам з гаслом "За нашу і вашу свободу!". Вщент розгромивши 7-у московсько-більшовицьку армію, 7 травня зайняли Київ. Москва кинула проти поляків і українців першу кінну армію Будьонного, яка прорвала їхній фронт. Об'єднані українсько-польські війська залишили Київ і відступили на Захід. Проте 15 вересня під Варшавою більшовики зазнали повного розгрому і відступили на схід.

18 березня 1921 року в Ризі був укладений міждержавний договір Польщі з Москвою, згідно з яким Польща визнавала український радянський окупаційний уряд. У договорі зазначалося, що Армія УНР повинна добровільно роззброїтися і перейти на становище інтернованих (на практиці це означало те, що поляки зрадили українців і зламали раніше укладену угоду з УНР, ред.). Та навіть у таборах інтернованих українські патріоти прагнули змінити перебіг подій на користь УНР. Уряд УНР вирішив направити в Україну, якою правили більшовики, військовий загін, який очолив генерал Юрій Тютюник. Рейдуючи по Україні, загін мав поєднатися з повстанцями і спільно воювати за повне визволення України.

Варто зазначити, що згідно договору між Москвою та Варшавою уряд Пілсудського зобов'язаний був "Ні підтримувати, ні визнавати на своїй території жодних організацій, які готують повалення радянського уряду". тому інтерновані українські воїни були обідрані, босі і фізично виснажені. В той же час поляки таємно підтримували намагання українців продовжувати боротьбу з більшовиками.

Натерпівшись польських "привілеїв", чимало інтернованих воліли краще померти на рідній землі, ніж поневірятися в польських таборах. Українські сміливці продовжували надіятися на зміну ситуації на краще, хоча після Ризького договору були приречені на поразку. З відома поляків із баборів Каліша та Олександрова в район станції Моквина, що на Волині, були перевезені близько 1500 бійців УНР для організації з них другої, Північної, групи для походу в Україну. разом з групою у похід мав вирушити партизансько-повстанський штаб, що тоді перебував у Львові. Поручик Поляков отримав зброю і військове спорядження зі складів Кракова та Варшави й привіз до Львова. У рівне з Вашави прислали ротмістра Княже луцького та полковника Славика, які на місцях мали організувати перехід групи через кордон. Коней для походу привезли з Копичинець. Їх пригнав невеликий бойовий загін під командуванням старшини Хмари з України.

Другий 3. п. (Листопадовий рейд) відбувся в листопаді 1921. Загальне командування Повстанською Армією здійснював Юрій Тютюнник, начальником штабу був полковник Юрій Отмарштейн. В листопаді 1920 частини Армії УНР, які перейшли річці Збруч, були за наказом польського уряду інтерновані у таборах для військовополонених. В цей період продовжували боротьбу з більшовиками українські повстанські загони, що активно діяли на Поділлі, Київщині, Катеринославщині і Полтавщині. Їх чисельність наприкінці 1920 року становила близько 40 тис. чол. В жовтні 1921 року командуванням Армії УНР та Повстанчою Командою було розроблено план, який передбачав надання воєнної допомоги партизанському рухові в Україні. Активні дії повстанських загонів повинні були перешкодити вивезенню продовольства з України в Росію і тим самим врятувати населення від голоду. Стратегічним завданням операції було підняття всенародного повстання і повалення більшовицького режиму в Україні.

Другий Зимовий похід 1921 року є унікальним явищем. Для того, щоб усвідомити його велич і мужність учасників потрібно знати, що навіть всесвітня військова історія має невелику кількість подібних героїчних прикладів. Українська ж нація неодноразово демонструвала подібне. Зокрема, у бою під Берестечком 300 козаків захищали переправу через р. Пляшівка і до останнього подиху боролися з поляками. Вони не прийняли за зраду ідеї обіцяне їм життя і всі згинули на полі бою.

Ще один такий приклад українці продемонстрували 29 січня 1918 р., коли 300 гімназистів приєдналися до не чисельного українського війська і намагалися не пропустити багатотисячне більшовицьке військо під керівництвом Антонова-Овсієнка до Києва. Вони, як і герої Базару, загинули у нерівній боротьбі, але не зрадили ідеї за яку боролися.

Деякі сучасні дослідники зазначають, що Другий Зимовий похід закінчився цілковитою поразкою і через це повалення більшовицької влади прийшлося відкласти на невизначений термін. Це твердження в певній мірі має сенс, адже не вдалося виконати запланованого – підняти всенародне повстання та повалити більшовицьку владу. Багатьох українських героїв, які прийняли у ньому участь було втрачено.

Та навіть ці недоліки не можуть применшити значення Зимового походу 1921 р. для продовження процесу українського державотворення.

Цей похід засвідчив тривалість національно-визвольної боротьби. Тобто, продемонстрував, що українське військо та народ не бажає здаватися, і прагне продовжувати визвольні змагання, незважаючи на те, що вони вже тривали 4 роки і завдали йому значних втрат.

Підсумовуючи все сказане треба зазначити, що Зимовий похід 1921 р. поруч з негативними мав певні позитивні наслідки, які сприяли продовженню національно-визвольної боротьби українського народу та його державотворенню, яке завершилося створенням незалежної України. Крім того, подвиг здійснений його учасниками є яскравим прикладом того, як потрібно любити свою країну.