Націоналізм з точки зору лібералізму.

Як би дивно це не звучало, але погляд освіченого і ліберального Заходу на явище націоналізму дуже схожий і логічно близький до радянського. Здавалося б, Захід активно використовував різні націоналістичні рухи для підривання сил і розколу свого комуністичного супротивника і, вірогідно, повинен живити до них симпатію. Але це лише на перший погляд. Як відомо, у боротьбі із заклятим ворогом усі засоби хороші, і якщо тут може згодитися націоналізм, то чом би і ні?

Тому, наприклад, блокбастер про Рембо з Сильвестром Сталлоне в головній ролі присвячувався "героїчному народу Афганістану", який бореться за своє звільнення від радянських окупантів. Проте незабаром припало вже з інших позицій оцінити "волелюбний афганський народ", котрий вже захопився підтримкою ісламського тероризму против Заходу. Виявилось, цей "народ" складається з декількох різних, часто народів (пуштунов, таджиків, узбеків і ще майже двох десятків етнічних груп), що ворогують між собою, протистояння яких можна при необхідності посилити, поставивши на більш "прозахідну" етнічну групу, а потім спробувати знову утворити афганський народ, але, що "користується плодами демократії". Тобто етноси і нації тут виступають не як мета, а як засіб. І серед іншого, в первинні та послідовні завдання лібералізму зовсім не входить підтримка націоналістичних настроїв як таких.

Немає сенсу метати громи і блискавки проти "дволикості і підступності" Америки і Заходу, варто просто звернутися до самої логіки ліберального мислення, яка в "національному питанні" буває дуже схожа з комуністичною. Суть тут в тому, що ці обидві, зовні конкуруючі між собою, ідеології є продуктом одного бачення світу - універсального проекту європейської і американської Просвіти XVIII ст. Адже завданням Просвіти є перебудова світу на загальних, однакових для усіх справедливих підставах. До них відносяться такі загальні для соціалістичної і ліберальної традицій поняття, як глобальні "свобода", "громадське благо", "демократія". Ці явища однозначно потрібні для усіх країн і народів, а їх впровадження в життя і є суттю соціального прогресу. Але питання у засобах впровадження, якими методами. Відмінність між соціалістами і лібералами полягає лише у баченні конкретного шляху і відповідної економічної та політичної філософії досягнення мети. Ця відмінність розводить далеко в різні боки, але первинні цілі- -однакові та глобальні. Незважаючи на історичні зміни в трактуванні понять соціалізму і лібералізму, у будь-якому випадку і тут, і там ми бачимо бажання зробити світ однаковим, хай і в "загальному щасті". А тому - чим менше культурного розмаїття, етнічних та релігійних протиріч у світі, тим простіше цей світ підігнати під один шаблон, особливо якщо стартова позиція міцна і є політична воля. Виходячи з цієї логіки, великі корпорації віддають перевагу дуже великим ринкам, і ідеалом для суперкорпорацій являється глобалізований одноманітний світ, підігнаний під один шаблон. Споживачів буде відразу кілька мільярдів. А уявіть собі витрати на прірву всіляких дрібних і карликових держав, де різні мови, стандарти, законодавство! Тому в ідеалі лібералізму (у т. ч. у його нинішньому працюючому втіленні - глобального ліберального капіталізму) світ зовсім не повинен розриватися націоналістичними пристрастями, усі повинні "дружити", бути терпимими і толерантними, жити у мирі і демократії, прибирати кордони, а головне - купувати і продавати. Але залишається проблема з існуванням національних держав, які вносять хаос складністю своїх взаємовідносин, смутним поняттям "національного бізнесу", "вітчизняного виробника", вони підривають інтернаціональність капіталу. Світ усе ніяк не заспокоїться у своїй бурхливій різноманітності.

Існування конфліктних зон, де люди винищують один одного з-за походження, мови, кольору шкіри або віросповідання, у свою чергу, вибудовує певні політичні і пов'язані з ними бізнес-стратегії. Зрозуміло, що ці бізнес-стратегії мають бути обов'язково прибутковими. Тоді активізується військово-промисловий комплекс, що хиріє від "розрядки", посилюються "зовнішні загрози", виникають "хороші" і "погані", "перспективні" і "невигідні" націоналізми - усе грунтується на тій самій прагматичній оцінці, що й у радянських ідеологів. Така логіка, більш капіталістична, чим ліберальна, повинна особливо шанувати боротьбу з терроризмом: ворог безликий і всюдисущий, тому боротися з ним можна нескінченно.

Але якщо повернутися до принципів, то стає незрозуміло, чи існує яка- небудь універсальна (тобто солідна і визнана,"науково обгрунтована" і "політкоректна") ідеологія, яка б підтримувала націоналізм? Якщо до універсальних ми відносимо ліберальну і соціалістичну, то, схоже, що ні. Але в результаті націоналізм не лише живий-здоровий, але, ще й міцнішає. Адже, це комусь потрібно. Його постійно хтось підживлює по той бік прекрасних і карамелевих ідей Просвіти. Це Нації.