Листопад

Нинішня осінь дивна і нерівна, вересень був як жовтень, а жовтень прикидався вереснем, і тільки листопад такий, яким його ждеш і любиш. Ось він уже дійшов до кінця своїх календарних днів, а досі зберігає всі ознаки свого імені, то тут то там на деревах бачиш листя, наче його кимось одміряно — щоб воно падало стільки, скільки триватиме цей місяць.

Недавно йшов по вузькій асфальтованій дорозі додому й побачив дещо особливе. На тому відрізку, де близько стоять густі зарості молодих осик, асфальт з обох боків був обрамлений опалим листям, ясно-жовтим, як начищена латунь. Ці дві жовті листяні смужки лежали вздовж чорної дороги рівно, наче прокладені під шнурок. Підійшов ближче й зрозумів, чому так: тут іноді проїжджають машини, й листя з-під їхніх коліс летить на обочини. А листя ж тепер мокре і важке, отож воно розлітається не абияк, а лягає рівненько по обочинах, і прикрашає їх, як ми не зуміли б рукотворно зробити.

Така собі дорога всередину осені.

А тополі ще не опали, подекуди — зелені. Контур їхнього листка точно такий, як у листя з дерева бодхі, під яким Будда пережив просвітлення.

У моєму дворі дерева вже облетіли. Бачу гніздо диких голубів, яке вони змостили ще літом і чогось не жили там, передумали, а гніздо гарне, я б сам у такому жив, думаю собі.

Так само думаю й про гриби. Якби я був опеньком, виріс би зараз отут, у закутку саду, де лежить старий струхлявілий стовбур, де затишно, вогко й тепло, а земля м'яко пружинить. А гриби щось своє думають і не хочуть там рости. Може, вони знають про цей листопад щось більше, аніж знаю я. Знають, що отак виткнешся з-під землі й з-під теплого листя, а завтра все зміниться, і сховатися вже не встигнеш.