Зять із Росії

П'ятничним жеребкуванням Євро-2012 визначилося, що футбольна збірна Росії свої матчі на чемпіонаті проведе в Польщі. Я знаю, чому вийшло саме так.

У 1990-х до моєї сусідки, старенької лікарки Євгенії Михайлівни, щоліта приїздив зять із Росії. Ми з Миколою швидко знаходили спільну мову - обоє були фанатами футболу. Він уболівав за московський "Спартак", а я - за київське "Динамо".

За визначенням, Коля мав би бути типовим російським інтелігентом, але Бог хотів, щоб він став шофером. Сусід ніколи не хамив, не кричав, горілку не пив. Спочатку я купився на його показну доброзичливість і навіть плакався в жилетку після поразок українців. Коля нібито співчував, але з деяких реплік я нутром відчув - він утішається з мого горя. Відтоді в нас почалася справжня українсько-російська дружба. Зовні ми вдавали добропорядних друзів, однак у кишені тримали дулі.

Пообіцяли екскурсію в найближче відділення міліції

Апофеозом протистояння став матч збірних Росії й України 1999 року в Москві. Гол Шевченка вирішив суперечку на нашу користь. Я не міг дочекатися літа, щоб побачити Миколу.

- Ти, мабуть, ніч не спав після тієї гри?

- Какую ночь, я неделю уснуть не мог.

Більшої нагороди для мене не було. Здавалося, це я, а не футболісти, помстився Росії за всі завдані нею кривди.

Згодом сусіди продали хату й забрали Євгенію Михайлівну до Москви. Ще за рік чорт погнав мене туди на заробітки. Ми з хлопцями розбирали готель "Москва" прямо в центрі міста. Одразу по приїзді нам дали аванс - 200 доларів. Решту обіцяли віддати за місяць. Ми важко працювали. Часом по 36 годин без упину. Грошей більше не бачили. Незадоволеним господарі пообіцяли екскурсію в найближче відділення міліції. Слава Богу, в мене вистачило грошей доїхати додому.

Тепер я знаю, чому росіянам на Євро-2012 випало грати не в Україні, а в Польщі. Просто в Москві Росія як уміла встановила паритет в особистих стосунках зі мною. Тепер нам нічого доводити одне одному.