— Батьку, якби французам захотілося знімати продовження фільму "Невезучі", то замість П'єра Рішара на головну роль варто запросити тебе, — донька сміється із моїх пригод.
На день народження я купив їй новий телефон. Той, що був раніше, дістався мені в спадок.
— Тепер тобі треба піти й укоротити картку, — інструктує Світлана. — Бо твоя не підходить.
Іду в "Київстар", що на черкаському Хрещатику.
— Погуляйте хвилин сорок, — каже продавець. — Я зараз зайнятий.
Приходжу через годину.
— Вибачте, у нас не працює програма. Ви не могли б піти в інший сервісний центр?
— Хлопці, я взагалі-то на роботі, — починаю сердитися. — Почну бігати містом — стану безробітним.
За півгодини приходжу втретє. Нарешті програма працює. Замість брюнета мене обслуговує блондин.
— Давайте сюди вашу картку, — каже.
За 5 хвилин вручає мені нову. Дякую і прощаюся.
— А ви би не хотіли, щоб я переніс вам номери зі старого телефону в новий? — пропонує.
Я відмовляюся, але він наполягає.
— Подумайте, у вас понад 300 номерів. Скільки часу витратите на те, щоб перенести їх вручну!
Я не вмію відмовляти наполегливим. Дістаю з кишені 140 гривень.
— Один момент, — каже блондин і проводить над моїм телефоном якісь маніпуляції.
За хвилину повертає. Однак замість імен і прізвищ у телефонній книзі самі лишень номери без підписів. Я німію.
— Сталося непорозуміння, — каже блідолиций. — Ваш попередній телефон був занадто старим. Тому перенеслися лише цифри.
— А навіщо мені номери без підписів? — запитую. — Як я знатиму, чий це номер?
Вдома переписую номери й прізвища вручну.
За півгодини Світлана просить застібнути нову блузку. Обновку привезла з Франції, коли була там у мовному таборі. Блузка дуже стильна — фірми "Жаклін де Янг". Донька вдягає її у виняткових випадках.
Коли застібаю, краєм ока дивлюся на етикетку. Там маленькими буквами написано: Made in Ukraine.
1 
1
Коментарі