Жирні коти

На заходах промовців можу слухати 20 хвилин від сили. Потім відволікаюся.

У Черкасах мітингують фермери. Кількасот людей протестують біля приміщення Держгеокадастру. Тут ділять державну землю. Найчастіше наділи отримують аграрні барони зі столиці.

Ліпить мокрий сніг. Організатори мітингу — з непокритими головами. Людей обурив випадок із сільським дядьком. Він стоїть поруч — високий і худий, як жердина. У молодості був трактористом у колгоспі. Розчистив і обробив 20 гектарів державної землі. Приїхав у Черкаси продовжувати договір. Його кілька разів посилали в банк заплатити за довідку. Із четвертої спроби привіз уже таку, як треба.

За тиждень приїхав на аукціон. Узнав, що його до конкурсу не допустили. Мовляв, не надав довідки з банку. Фермер почав буянити. Чиновники викликали поліцію.

— Я платив за цю землю 3511 гривень за гектар, — каже. — Переможець аукціону платитиме на тисячу менше. Оце так держава "виграла".

У мене перед очима постає сцена із фільму "Ва-банк". Власник банку Крамер так само ошукав сільського дядька. Починаю згадувати фільм і забуваю про мітинг.

— Слава Україні! — голосно кричить чоловік у чорній куртці. Й повертає мене до реальності.

Змінюється оратор. Гучномовець бере чоловік у яскравих черевиках жовто-зеленого кольору.

— Жирних котів із Києва цікавить лише земля. Вони її оброблять і поїдуть геть із села! А про людей в них ніякої турботи.

Згадка про жирних котів переносить мене у спогади піврічної давнини. Тоді я нещадно боровся із зайвою вагою. За півроку схуднув на один кілограм.

Мітинг помаленьку розсмоктується. Чоловік, що згадував про жирних котів, іде до чужої машини й підписує якісь папери. Виходить із трудом. Нагинається вперед і різко намагається встати. Широко ставить на землю ноги в жовтих черевиках. Я знаю цей рух. Так роблять ті, кому підвестися заважає пузо.