Я досі знаходжу корисне в літературі. Ось у книжці "Архіпелаг ГУЛаг" читаю, як сталінські конвоїри глузують із бабці-баптистки.
– Який у тебе строк?
– Не знаю, синки. Бог відає. Скільки Він відміряє, стільки й сидітиму.
– Дурепа стара, 15 років тобі сидіти.
Іде час. Бабця не просить помилування. Але раптом у табір приходить папірець – звільнити негайно. І стара йде на волю.
Віднедавна мені подобаються наші опозиціонери. Їхня мета – 100 тисяч осіб на Майдані. У кожному заворушенні бачать початок революції.
Все марно. Люди сидять удома. Ні мовний закон, ні Врадіївська хода, ні штурм Київради – ніщо не може їх пройняти. Найкращі з опозиції зрозуміли це. Але продовжують сізіфову працю: ходять у народ і б'ються з "Беркутом". Без надії сподіваються.
Від початку щось пішло не так
Мені відомо, скільки це триватиме.
У дитинстві я вивів на прогулянку свою вівчарку. Навалило снігу.
Менші хлопці каталися на лижах. Прийшла ідея: я взуюся в лижі Толі Назаренка, візьму в руки поводок, а Валєрка Чамлай тікатиме від собаки. Тоді швидкісний спуск стане екстремальніший. Ідея всім сподобалася. Але від початку щось пішло не так. На швидкості одна з лиж застряла у сніговому переметі. Я впав, собака вирвався і побіг латати Чамлая. Ледве встиг відбити. Однак це було ніщо, порівняно з пошуком лижі. За 3 години ми перерили гектар снігової площі. Стало темно, а клятої лижі не знайшли. Толя плакав аж схлипував. Зрештою, його сльози мені набридли.
– Лижу знайду весною, – сказав.
І пішов додому.
Поночі весь у сльозах Толя прийшов до моєї матері. Дивитися на нього без співчуття було неможливо. Мама взяла лопату. Відкопала з першої спроби.
Прийде час і всесильний режим теж повалять із першої спроби. Як тільки Бог вирішить, що всі ми достатньо наплакалися й натрудилися напередодні.
3 
1
Коментарі
6