З усіх журналістських історій найбільше запам'яталася розповідь Вадима Мицика, який працював у газеті.

— Було це на початку 1950 років, — згадував Вадим Федорович. — У Гребінках Київської області районна газета помилилася у слові, в якому помилка прирівнювалася до смерті. Замість "Сталінград" набірник загубив літеру "р". Вийшло при переносі "Сталін-гад". Усі члени бюро райкому партії в ті роки мали зброю. Редактор зайшов у кабінет, дістав пістолет і вистрелив собі в скроню.

Наступного дня з Києва прислали нового редактора. Треба було терміново написати спростування. У ті часи це називали поправкою: "У попередньому номері вкралася помилка. Такі-то рядки слід читати так-то".

Вичитувала редакція, новий шеф і весь райком. На ранок подивилися газету. Жирним шрифтом було набрано: "У попередньому номері нашого видання всралася помилка".

На цьогорічний день журналіста я мав приступ меланхолії. Здалося, що я в журналістиці останній рік. Все, що мав написати — написав, розповісти — розповів, вилити душу — вилив.

У юності газети й журнали читав запоєм. Якось в інституті екзамен здав екстерном, бо єдиний із групи прочитав ту ж статтю, що й професор. Та не думав, що сам друкуватимуся.

1999-му приїхав із Польщі й проїдав зароблені там гроші. Й уявлення не мав, що робитиму потім. Якраз тоді мати зустріла мою колишню вчительку хімії.

— Бачила Ніну Токар із радіо, — розповідала Галина Степанівна. — Вона шукає хлопця-філолога, який умів би підготувати випуск.

Відтоді я — журналіст. За 21 рік жодного разу не пожалкував. Точно знаю: помилка тут не вкралася.

×