Автобус кружляє полями Фландрії. Їдемо із Бельгії в Голландію. Акуратні поля з рівчаками для відводу води, вітряки, гладесенькі дороги й острівці лісів. Раптом серед поля виринає морська баржа, навантажена контейнерами.
— Це канал Схелде — Рейн, — пояснює Том. — Канал нижче рівня землі, й вам здається, ніби баржа суне просто полями, — усміхається.
Том — бельгієць, який тримає ферму на Черкащині. Основний бізнес родини — склади в порту Антверпена. Томів дід був фермером. Коли почали розбудовувати порт, довелося продати землю. Батько Марк став успішним бізнесменом.
— Дивіться, яка жирна земля, — говорить Том. — Аж блищить на сонці.
Перед цим ми були в порту. Бельгійці показували склади з хімією, труби і ємності. Але радості в голосі не чулося. А в полі — інша справа. 10 поколінь їхніх предків трудилися біля землі. Фламандців ніби магнітом тягне до села.
— Подивіться, які бички! Кожен із них заважить на 1200 кілограмів, — каже син.
— Цей фермер вирощує 50 тисяч тонн цибулі, — говорить батько. — Продає її по всьому світу.
Бельгійці привезли з України цілу делегацію. У перший день водили нас Антверпенським собором, будинком Рубенса. Наступного дня був дощовий Гент із фортецею хрестоносців. Потім — сонячний Брюгге з каналами і човнами.
Від зустрічей і вражень злегка втрачаю відчуття реальності.
— Як собі хочеш, — телефонує увечері дружина. — Але одразу після повернення їдемо в Лісове. Треба наносити батькові дров, відкидати сніг і зварити їсти. Та й у тальнівській хаті мусиш прибрати.
В останній день закуповуюся знаменитим бельгійським шоколадом. Попри дощ їм смачнюче морозиво "Australian". Марк везе нас автобаном у брюссельський аеропорт Завентем.
— Сподобалося тобі в Бельгії? — питає.
Я ствердно киваю головою.
— А хотів би тут лишитися?
— Ні, — кажу. І згадую про Тальне.
1 
1
Коментарі
1