Сашко Шпак

Це була дурна ідея — поїхати вудити рибу вночі.

— У дві години ночі самий кльов, — сказав старший на чотири роки Генка Савченко. І ми з Сашком Шпаком повірили.

Звечора Генка пішов на танці. Нам малим наказав накопати черв'яків. Сашко палив сірники, а я видовбував здивованих хробаків із гною й кидав у банку.

Уже перед самим виїздом Сашко запропонував:

— Давай, на всяк випадок, візьмемо твою куртку.

Ніч була теплою, і я сміявся зі Шпакових страхів.

На ставок вирішили їхати велосипедом. Двоє їдуть, а третій біжить поруч. Час від часу велосипедисти й бігун мінялися місцями.

Як зараз пам'ятаю, що закинув вудку о другій ночі. Поплавка не було видно зовсім.

"Що за дурня?" — подумав і глянув на Генку. Але той зрозумів усе значно раніше й вклався спати.

Десь під ранок прибули старші хлопці з сусідньої вулиці. Пішов тягучий нудний дощ. За весь час у мене клюнув один карась, який виявився не настільки дурним, щоби потрапити на сковорідку. Він вчасно зірвався й ляпнувся у воду за метр від берега.

А потім ми враз зрозуміли, що риболовлі сьогодні не буде. Генка сів на велосипед на правах старшого і, не обтяжуючи себе поясненнями, поїхав додому. Хлопці пішли до закинутого хліва, дістали літрову банку червоного вина й почали снідати. Шпак побіг до них, йому теж налили чарчину.

Було холодно. Я попросив у Сашка свою куртку.

— Не дам, — сказав він. — Це була моя ідея, а ти казав, що не змерзнеш.

Я побрів додому під дощем, проклинаючи невдячних друзів. Коли вийшов нагору, до Левади, догнав Сашко. Зняв куртку і накинув мені на плечі. Це було так добре, що враз розхотілося плакати.

Ніколи більше ми такими щирими не були.

А минулої зими він раптово помер. На похорон я не потрапив — не хотів відпрошуватися з роботи і їхати в Тальне за півтори сотні кілометрів холодним вечірнім поїздом. Досі соромно перед Сашковою жінкою і дітьми. А найбільше — перед старшими хлопцями із сусідньої вулиці.