Висидіти цілий день в інституті було вище моїх сил. Якщо в розкладі мав три пари, тікав з останньої. Якщо чотири — брав паузу посеред занять. У буфет ходив не на перерві, як усі, а під час прогулу. Страшенно не любив стояти в черзі.
Якось тікаю зі старослов'янської. У буфеті — ніякої черги. Можна від пуза наїстися на карбованець. Замовляю дві котлети, салат із буряка, булку й чай. Чекаю, коли буфетниця назве суму.
— Для тебе — безплатно.
Я усміхаюся. Розумію, що дівчата сьогодні в гуморі. Коли з'їдаю, підходжу до каси.
— Пожартували й досить. Скільки з мене?
— Сказано, безплатно.
Вдовольнившись ефектом, дівчата розкривають таємницю.
— Сьогодні іменини в старого слюсаря. Він не має родини. Вирішив зробити подарунок усім студентам і протягом дня годувати їх безплатно.
Новина ще шумить у голові, коли зустрічаю на сходах однокурсницю Тетяну.
— Танька, бігом у буфет. Там їсти на дуригу дають!
Тетяну не треба довго вмовляти. Вона другий день без грошей. Сідаємо за столик. Крім нас, у буфеті ще кілька студентів-прогульників. Милуюся, як подруга уплітає свою порцію.
— Юр, а в тебе не буде позичити 5 рублів до Шполи доїхати? — запитує.
Звісно, буде. Я теж хочу бути щедрим. Даю їй омріяну "п'ятірку". Тетяна кладе не до гаманця, а просто на стіл. Поволі випиває каву. Шукає очима серветку, аби витерти руки. Раптом бере щойно позичену п'ятірку й витирає нею. Зіжмакує і кидає в тарілку. Я німію. Переборюю себе й відношу на стіл із непомитим посудом.
Дорогою дівчина розповідає, як вивчила філософію. Я не стримуюся:
— Ти гроші в мене позичала, аби руки ними витерти?
Подруга судорожно дістає гаманець. Марно шукає купюру. На її обличчі — жах. Я біжу до столу з немитим посудом. Пізно. Грошей немає. Вертаюся, як побитий собака. Сьогодні ми славно пообідали. І головне — майже безплатно.
1 
1
Коментарі
1