Серед усіх типів начальства мені найбільше подобаються твердолобі. Ті, від погляду яких трясуться підлеглі. З ними воювати легко.
"Їхній гіпноз - це наш страх. Вони сильні, доки ми боїмося", - писав прозаїк Фазіль Іскандер. Коли я був редактором районної газети, новообраний голова райради - двометровий повний чоловік із бичачою шиєю - вирішив мене звільнити. Хотів продемонструвати свою силу.
"Не доведи, Боже, піти й проситися, - думав я. - Він же тільки цього й чекає".
Із моїм звільненням у районного фюрера нічого не вийшло. Зате газета, вперше за історію району, стала опозиційною до містечкового начальства. З горем навпіл той керівник добув свій термін повноважень. Після звільнення рік пробайдикував без роботи. Днями попросився на дуже скромну посаду в районному управлінні сільського господарства. Кажуть, подобрів і став геть не страшний.
Е, ні. Прізвищ ми вам не скажемо
Цю історію розповідаю двом жінкам від Яценюкового "Фронту змін". Вони на центральній площі Черкас збирають підписи проти Януковича. Я теж пишу своє ім'я і прізвище. Прошу жінок представитися. Кажу, що напишу про них у газету.
- Е, ні. Прізвищ ми вам не скажемо. І фотографуватися не будемо, не маєте права нас знімати.
Перед об'єктивом демонстративно відвертаються і затуляють обличчя.
- Я ж вам справжнє прізвище написав і не боявся. Чому ж ви боїтеся?
- Тепер така власть, що запросто можна в каталажку загриміть, - говорять.
- Ох, дівчата, - кажу. - З такими, як ви, Януковичу вік не бачити посади в районному управлінні сільського господарства.
3 
1
Коментарі
2