Товариш вирішив подарувати дружині настільну лампу.
— 600 гривень витратив, — розповідає Олег. — Якось по життю так виходить, що я у всьому винен. Забув купити квіти на свято, не приніс води. Як тільки підходить Вітин день народження — у мене завжди немає грошей. Цього разу вирішив виправитися. Гроші заникав за місяць. Думаю, куплю настільну лампу. Ну що це за вчителька без лампи?
Іду в супермаркет. Одну помічаю одразу: синій ободок, масивна, стійка. Видно, що легко можна міняти кути освітлення. Ціна — майже 600 гривень. Продавець виносить запаковану. Розраховуюся й іду геть.
І тут мені починає муляти чек у кишені, — посміхається Олег. — Доходжу до якогось офісу, жмакаю й викидаю в смітник. Удома щосили розриваю картонну упаковку. Дістаю лампу й вмикаю в розетку. Не горить. Кліпаю очима кілька секунд. Вкручую іншу лампочку й чекаю. Те саме. З жахом усвідомлюю усю трагічність ситуації. Чек — у смітнику і, виходить, що я одним махом позбувся шести сотень гривень.
Немов навіжений збираю весь мотлох докупи й біжу до смітника. Як на зло, чоловіки вийшли на перекур. "Вони зараз спалять мій чек", — думаю з жахом. Підбігаю, пояснюю ситуацію і шпортаюся в урні. Викопую мій пожмаканий чек. Щасливою людиною вбігаю до магазину. Продавець гукає начальство. Приходить якась жінка й дивиться на мій чек.
— Боже мій! — вигукує. — Що ви з ним робили? — переводить погляд на пошматовану упаковку. Закочує очі під лоба:
— Чоловіче, мені треба цей товар відправити назад до Китаю!
Доля 600 гривень зависає на волосинці. Менеджер сумнівається кілька секунд. Зрештою йде до каси й повертає гроші.
— Вискакую з магазину без подарунка, — закінчує товариш. — Маю стійке відчуття, що тепер я боржник одразу двох жінок.
1 
1
Коментарі
2