Мусьє Степан

Донька показує фотографії, які зробила влітку в мовному таборі в Брюгге.

— А хто цей хлопчина? — запитую.

— Це Грегоріос із Греції, — каже Світлана. — У нього просто видатне почуття гумору. Настільки тонке, що від сміху можна живота надірвати. Хоча він страшенно комплексує. Бо темношкірий, а живе в країні з білим населенням.

Я розповідаю історію 25-річної давнини. У середині 1990-х київський ЦСКА грав у Запоріжжі проти "Торпедо". Армійці мали гроші й могли купувати пристойних гравців. Однак наприкінці матчу поступалися господарям.

Щоби врятувати гру, тренери киян вирішили випустити на поле темношкірого гравця, який сидів у запасі. Історія, на жаль, не зберегла його ім'я. У ті часи наша публіка бачила людей іншої раси переважно по телевізору. Уболівальники в Запоріжжі насторожилися, бо думали, що армійці привезли щонайменше другого Пеле.

Картину одним махом зіпсував диктор. Йому хтось підніс неправильний папірець, і він без сумніву оголосив:

— У команді ЦСКА заміна. Замість Руслана Любарського на поле вийшов Степан Матвіїв.

Побачити чорного Степана ніхто не сподівався. Стадіон вибухнув сміхом. На лаві запасних киян сміявся навіть справжній Степан Матвіїв.

За тиждень малій зі столиці приходить запрошення на урочистості в університет ім. Тараса Шевченка. Вона виграла конкурс "Франкофонії".

— Батьку, в мене школа. Так що поїдеш ти.

У залі жовтого корпусу університету перебуває сотня людей. Чути лише французьку мову. Сиджу годину й нічого не розумію. Але промови слухаю уважно. Раптом оголошують:

— Мусьє Юрій Стригун!

На сцені отримую диплом і швидко йду геть. Опановую себе вже на вулиці. Доки сидів у залі, почувався Степаном на запорізькому стадіоні.