Покійному Сашкові Шпаку на язик краще було не потрапляти. Якщо дасть кличку — то на все життя.
Брюнет Сашко Костенко отримав псевдо в 10 класі, коли ми вчили українську літературу кінця ХІХ — початку ХХ століть.
— Ходи-но сюди, Костенко-Карий.
Валерці Чамлаю пощастило менше.
Якось під час шахового турніру Шпак диктував судді прізвища учасників. Суддею був вчитель географії Георгій Штейн. Коли дійшла черга до Валерки, Сашко надиктував:
— Макуха-Чамлай.
Під час церемонії нагородження Георгій Олександрович так і оголосив.
— Яка ще макуха? — Валерка скривився так, що, здавалося, зараз заплаче.
Кілька разів я попадався на коронний розіграш Шпака.
— Ось іде Вітька Рубан. Допоможеш його розіграти, — шепотів мені на вухо.
Як зараз пам'ятаю, було це наприкінці квітня.
— Тобі оце не жарко? — Сашко плескав Вітьку по байковій сорочці. — А я вже в річці купався!
Вітьку голими руками не візьмеш.
— Брешеш, ще вода холодна.
— Яка ж вона холодна! — вдавано обурювався Шпак. — Сонце пече із середи. Нормальна водичка. Та в мене й свідки є. Хлопці з класу бачили — Олег Кудревич, Вовка Дорофєєв, Сергій Бабій, Андрій Граділенко.
Тут Шпак робить драматичну паузу й удавано питає.
— Я не пам'ятаю, Юрко, ти був чи ні?
— Аякже! — піддакую. — Я ж із вами з англійської втік. Сам бачив, як Шпак двічі переплив річку біля верби.
Вітька не вірить до останнього. І тут я додаю подробиць.
— Ще й з тарзанки хотів пострибати, але ми відмовили.
Рубан починає кліпати очима й, здається, ось-ось повірить.
Я не витримую й починаю усміхатися, але Сашко грубо перебиває мене.
— Ну й брехун ти, Юрко! — дивиться на мене співчутливо. — З цим треба щось робити, бо я боюся за твоє майбутнє.
3 
1
Коментарі
1