Майстер

По суцільному льоду бреду на інтерв'ю до 60-річного майстра бойових мистецтв. Двір загороджено сіткою. На мене вискакують п'ять німецьких вівчарок. За ними з'являється господар.

— Ось тобі ключ, — каже. — Я собак заберу, а ти мерщій біжи до хати. Там міцно тримай двері.

Прожогом забігаю до будинку.

— За парканом пси тебе не чіпатимуть, — пояснює господар. — А тут — їхня територія. Можуть порвати.

Розповідає, що займається бойовими мистецтвами 45 років. Показує відео спільних тренувань зі світовими знаменитостями. Чорт мене тягне за язик.

— А якісь змагання у вас відбуваються? — питаю.

Майстер дивиться зневажливо.

— Які змагання? Ми ламаємо людину одним ударом.

Ставить мене поруч. Дає в руку три книжки.

— Тримай із правого боку, — каже. — У лівий не битиму, бо там серце. Не бійся, я легенько.

Завдає удару без замаху. Валюся на підлогу, як підкошений. Хвилин із п'ять приходжу до тями. "Боже, куди я потрапив", — думаю. Господар, ніби вибачаючись, пригощає кавою.

— У кожної людини є больові точки, — розповідає.

Знову підводить мене. Прикладає руку до сонячного сплетіння. Помічає, що я напружуюся.

— Ти на мене дивися, а не на руку.

Від удару знову валюся. "Треба тікати звідси", — вирішую. Поглядаю на двері, але згадую про собак.

Тим часом дядько входить у смак. Показує, як він володіє бойовими палицями.

— Ось тут є точка, — каже і злегка вдаряє мене лівіше від шиї. Затерпає все тіло.

Помічаю на стіні самурайського меча. "Як візьметься за нього — тікатиму", — вирішую. Кажу, що треба сфотографуватися надворі. Господар виходить і відводить собак. Я вилітаю кулею. Кілька разів боляче гепаюся на лід, але швидко підводжуся. Заспокоююся аж удома. Відлежуюся весь день.

Наступного ранку згадую, що домовився про інтерв'ю з бандуристкою та стрільцем із лука. Обираю бандуристку.