Мій дід якось зізнався, що бачив царя Миколу Другого. Я, радянський школяр, не вірив своїм вухам.
— Як це було?
— Цар приїздив у Нікополь, а я тоді був дитиною і співав у церковному хорі.
Згодом виявилося, що мати бачила у Львові Булганіна й Маленкова. Тітка гостювала в Олеся Гончара.
А найцікавішою виявилася розповідь баби. 17-річною вона йшла вулицею Кривого Рогу із кавалером. Раптом зустріла махновців.
— Що це за військо? — обурилася. — Ні форми, ні виправки. Одяглися у жіночі кофти й швендяють містом.
— Що ти сказала? — перепитали вояки.
Бабиного кавалера ніби вітром здуло. Нарада відбулася на місці.
— Відправимо її в штаб Духоніна й діло з кінцем, — запропонував один.
— Ні. Поведемо до батька Махна.
Нестор Іванович був сильно не в дусі.
— Чого ви привели до мене цю дівчину? — запитав. Почувши відповідь, розійшовся. — І дійсно! Вдяглися ніби чорт на заутреню. Геть звідси! А ти, дівко, йди додому.
Я бачив усіх президентів України. А найбільше запам'ятався Віктор Ющенко.
У грудні 2004 року районний керівник "Нашої України" Олег Харченко попросив:
— Юрко, бери машину і їдь у Кобринове. Розвішайте всюди помаранчеві стрічки.
Я гукнув Сашка Шпака. В селі нам сказали, що має бути Віктор Ющенко. Приїде до діда Липовецького, з яким його тесть і теща були остарбайтерами в Німеччині.
Майбутній президент довго слухав балакучого Тарасовича. Згодом вийшов до обласних активістів. Чомусь обрав мене.
— Продиктуйте прізвища, будь ласка. Я підпишу книжки.
Спільне фото теж удалося. На знімку — вусаті й мордаті активісти. Всі як один — у шарфах і з пакетами з написом "Так, Ющенко!". Їхні обличчя серйозні — вони усвідомлюють значення моменту. Лише я ніби махновець — у коричневій куртці й без жодних знаків лояльності.
3 
1
Коментарі