Халепа

Дикий кабан застряв у виритому вчора рові. Борсаючись, він повернувся на спину й став зовсім безпорадним. Копачі підступають до нього з сокирою. Сипнєвський рубає з розмаху. Четверо вантажать тушу і їдуть святкувати. Замість них працюватимемо ми з Володькою. Це наш перший робочий день.

Робота проста. За викопаний метр польська телекомунікація платить півтора злотого. За загорнутий — злотий. У цінах 1999 року це пристойні гроші. Ми накидаємося на роботу, як Сипнєвський на кабана. До вечора я маю 70 зароблених злотих. Кожний наближає мене до повернення в Україну.

Вночі мерзну. Баба Марися, в якої квартируємо, економить вугілля. Кашляє так, що дрижать стіни.

— Маю халепу, — признається. — Коли кашляю, то впісююсь.

На ранок у мене температура. Надворі сніг і мороз. Від великої вологості дуже холодно. За три дні виходжу на роботу. Знову злягаю. Цього разу на тиждень. Володька робить, а я витрачаюся на ліки. Боюся, що доведеться повертатися в Україну ні з чим.

У перший день березня знову копаю рови. Сніг змінився дощем. Від утоми серце стукає у грудях так, що, здається, навіть Володьці чути. Увечері ледве вибираюся з канави.

— Хлопакі, запрашами на піво! — гукають до нас брати Кшиштоф і Пьотрек.

Володька біжить на квартиру й тягне звідти пляшку "Холодного Яру". Сидимо до першої години ночі. Кшишек смішно намагається прочитати кирилицею слова на етикетці. У вагончику топиться буржуйка. Здається, так добре ніколи не було. Про втому й хворобу забуваю.

На ранок — тепло і світить сонце. Почалася справжня весна. Відчуваю, що всі випробування минулися. Кажу про це товаришеві. Володька хлопає мене по плечу:

— Ти — молодець. Хоч і закашлявся, але втримався.

Ми регочемо так, ніби хміль із "Холодного Яру" щойно розібрав нас.