Рідних братів і сестер я не мав, тому няньчив сусідських. Якось мати забирала мене з дитячого садка й повідомила новину — тітка Міля купила собі хлопчика. Це зацікавило, я упросився зайти дорогою подивитися.
"Покупка" тітки Мілі враження не справила — хлопчик був червоний, дриґав ногами і весь час верещав.
Коли він підріс, Меланія Іванівна просила бавити його. Я катав Ігоря велосипедом й потішався з вимови. Його мати, боячись, що він не навчиться вимовляти літеру "р", перестаралася в науці. Ігор рикав із таким гуркотом, що вистачило б на десяток дітей.
Десь у Тальному маю фотографію — я прийшов додому з нічної риболовлі. Тільки зібрався спати, припхався Ігор. Щоб відчепитися від нього, я дав потримати лина й сфотографував апаратом "Смєна-7".
Вони так і дивляться на мене широкими від здивування очима — Ігор і лин.
А потім родина переїхала в район інтернату. Я закінчив школу й подався вчитися до Черкас.
У старших класах, коли помер батько, Ігор став пити, курити, а потім перетворився на наркомана.
Після смерті Меланії Іванівни зачастив. Приходив позичати гроші. Коли не було чого взяти, просив журнал "Країна" — перечитував сам, а потім продавав сусіду-пенсіонеру.
Останні роки в жовтні брався копати город. Якось я заперечив, мовляв, і сам скопаю.
— Юрррій Борррисович, — він став страшенно ввічливим! — Кожен має займатися своєю спррравою!
Він старався й обережно обкопував щойно посаджений горіх.
Торік Ігор прийшов прощатися.
— Маю рак горла. Четверта стадія. Якщо пощастить, пару місяців протягну, — сказав.
Надійка пустила сльозу й дала 200 гривень. А взимку Ігоря не стало.
Тоді ж я спиляв горіха. Його плоди були такі тверді, що розбити їх можна було лише динамітом.
Тепер не можу дивитися на пеньок на городі. Він нагадує мені про цих двох, що марно прожили своє коротке життя.
3 
1
Коментарі