понеділок, 16 липня 2018 18:26
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Дрова

Не люблю складати дрова. Нуднішої роботи годі знайти.

У червні тесть привіз повну вантажівку. Свідомо не хочу дивитися на всю купу — щоб не сумувати. Кидаю оком тільки на край, з якого треба починати.

— Чого ти киснеш? — питає дружина. — Це ж не на сонці пектися! Холодок, ніхто не гонить. Якщо хочеш, можу запропонувати сапати на городі.

Сапати я ненавиджу. Беру возика й починаю транспортну операцію. Везу поліняки з точки А в точку Б — з купи в дровник. Собака Мажор спочатку ходить за мною, але скоро це йому набридає. Укладається в холодку й спить.

За півгодини вигадую собі допінг. Уявляю, що дрова треба перевезти сьогодні. Якщо не встигну — 88-річний тесть дриґотітиме взимку. Втягуюся в гру й поспішаю.

— Юро, щось дрова складені нерівно, — говорить Надя. — Якби не впали.

— Не бійся. Я ж тобі не Петя!

Минулого літа племінник Петя, студент університету, приїхав до діда на канікули. Щоб не возити дрова, сказав Наді, що вона неправильно їх складає. Взявся робити це сам. За два дні після його від'їзду впали два ряди.

За кілька хвилин чую гуркіт.

— Завалилися твої хатки, — єхидно каже Надя.

Посунулося і впало праве крило. Серджуся й перекладаю його. За півгодини чую:

— Ти глянь, яке пузо надуло. Зараз вони знову впадуть.

Справді, купа валиться.

З третього разу вибудовую правильну геометричну фігуру, якій би позаздрили архітектори єгипетських пірамід. Далі працюю без поспіху.

Після двадцяти тачок влаштовую перекур. Іду на город подивитися на кавуни. З моркви вискакує пара зайців. Мажор із гавкотом зривається за ними. Двоє довголапих здоровил легко тікають від погоні. Заєць біжить попереду, а зайчиха — позаду. Здається, контролює кожен його крок.

Зараз ви читаєте новину «Дрова». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі