У Києві поблизу метро Чернігівська таксисти ловлять пасажирів на Черкаси. Мене підкуповують слова водія "Ланоса": "Виїжджаємо миттєво". Це саме те, що треба. Мушу бути в Черкасах о 19:00. Домовився про інтерв'ю з Томом, фермером із Бельгії. Він господарює на лівому березі Дніпра.

— Бажано не запізнюватися, — говорить Том.

Ці слова зайві. Я ненавиджу запізнюватися. Завжди приходжу на зустріч завчасно. Інтерв'ю має бути цікаве — в Черкасах бельгійцю спалили два автомобілі.

Причина для переживань — суттєва. Півроку ремонтують черкаський міст через Дніпро. Машини пропускають двічі на день однією вузькою смугою: з 6:00 до 9:00 і з 16:00 до 19:00.

Їдемо лівим берегом. Наближаємося до дамби о 16:30.

— Якраз усі буйні, що рвуться поза чергою, роз'їдуться, а ми без пригод доберемося до Черкас, — каже водій.

Але величезна черга тягнеться ледь не від Золотоноші. О 16:40 рух через дамбу ще не відкрили. Водій матюкається.

— Переходимо до плану "Б", — додає. — Я — таксист із Золотоноші. Везу вас у село Чехівку.

Виїжджає на зустрічну смугу. Там нікого немає, бо на правому березі стоїть така сама черга. Обганяємо майже тисячу машин. Мені соромно. Якби міг — пішов би пішки. Терпіти не можу тих, хто рветься без черги. А тут сам лізу. Виправдовуюся тим, що поспішаю, бо хочу виглядати європейцем.

Перед виїздом на дамбу — поворот на село Чехівку. У ньому стоїть десяток авто. Наш водій розвертається і прилаштовується в кінець малої "чехівської" ­черги.

О 17:20 відкривають рух. Спочатку пускають першу сотню машин із лівого берега. Потім — із Черкас. Я поглядаю на годинник. Нервуюся. Нарешті випускають десяток автомобілів із чехівської дороги. О 19:00 стою поблизу офіса бельгійця. Не вірю своєму щастю. Телефоную Томові. У його голосі чую розпач:

— Юрію, вибач, я запізнююся. Все ще стою на дамбі. Не вмію пертися без черги.

×