Це вам не Африка

Давній знайомий Олександр Павлович їде зі мною у справах до Черкас. Йому за 60. Я розповідаю декілька новорічних історій. Він курить, усміхається.

– Я теж маю одну, – каже. – Якось, коли був студентом, перед Новим роком збираюся з Києва в село. Безлюдним гуртожитком вештається Жозе – студент з Анголи. Йому нікуди їхати. Проситься: візьми мене. 31 грудня ми в селі. Батьки накривають на стіл. Від горілки Жозе не відмовляється. За півгодини йдемо в кіно. Там анголець – у центрі уваги. Аякже, дружба народів. На найцікавішому він раптом встає. Намацує вимикач і вмикає світло. Його чемно відводять на місце. За півгодини Жозе знову біля вимикача.

– Сашко, забери свого черевика, бо ми йому морду начистимо, – лунає в залі.

Виходимо надвір. Бродимо, доки з африканця вийде хміль. Вкладаємося спати під ранок. За декілька годин батько будить:

– З Новим роком! Гайда, хлопці, по чарці й на автобус.

Я прошу товаришу не наливати. Батько сердиться:

– Тю, та чи він не козак?

Дорогою до автостанції Жозе п'яніє остаточно. Автобус – старий ЛАЗ. Африканець облюбовує високе сидіння на колесі. Я вмощуюся на галерці. За півгодини їзди стає жарко. Перед Жозе – двоє дівчат. Вони знімають шапки й відкидають назад пишні коси. Ангольцю лоскоче в носі. Він нахиляється корпусом уперед. З ревиськом, що йде з самого нутра, блює на їхні голови. Здіймається ґвалт. Дівчат ведуть до сільської хати митися. На косах однієї – горошок з олів'є, в другої – яєчний жовток із заслиненими шматками сала. Водій бігає салоном, лютує:

– Чий негр? Чий негр, я питаю?

Далі їдемо так: Жозе лежить на галерці, а я чергую біля нього з відром. На солідній відстані – решта попутників. Про всяк випадок шофер відключає опалення. Коли транзитні пасажири скаржаться на холод у салоні, одноманітно відповідає:

– А що ви хотіли? Це вам не Африка!