У маршрутці зі Львова до райцентру Турка дві пасажирки голосно обговорюють сусідку. Мовляв, п'яту дитину народила, а годувати не має чим.
– Трьох старших вдома породила. З четвертим "скора" забрала – розродитися не могла. З п'ятим взагалі комедія вийшла. Їй в районі в роддомі сказали лікарям заплатити, інакше дитину не випишуть. Іван своїм "запорожцем" приїхав забирати, а дитини не дають. Він Ірку на машину, і додому поїхали. Поки до села дотягнулися, біля воріт "швидка" чекала. Новонародженого привезли. Уже платні не хотіли.
З власного досвіду знаю – у пологовому почуваєшся валютним мішком. Принаймні так тебе сприймає персонал. Думають, раз із великим животом, значить ти наповнена грошима. Заробити хочуть усі – від ліфтера до акушера. За те, що зайшла у приймальню, двадцятка. У відділення – 50. Прибиральниця виносить сміття з палати виключно за винагороду. Невдячних може залишити без вечері.
Палатну лікарку ми називали "платною"
Палатну лікарку ми називали "платною". Щоранку вона приносила запах цигаркового диму та погані новини. При тому грубо лаялася. Мені сказала, що всі проблеми вирішить мікстура під назвою тівортин.
– Та ти лише у відділенні купуй, тут вдвічі дешевше, – наголосила.
Медсестра за ліки запросила 150 гривень. У звичайній аптеці чоловік придбав за 60.
– О, ти купила, – втішилася палатна, як побачила на моїй тумбі тівортин. – Обов'язково попий. У нас брала?
– Ні, чоловік у аптеці купував. Як часто його пити?
– Та трошки можеш попити, – ображено махнула рукою.
Більше ми не спілкувалися до самих пологів.
1 
1
Коментарі
12