Наприкінці Першої світової війни світ став жертвою нової катастрофи – "іспанського грипу". Він виявився ще більшим прокляттям, ніж сама війна. У 1918–1919-х від недуги померли від 17 до 100 мільйонів людей, дані надто різняться. Пів мільярда були заражені. Війна забрала життя 10 мільйонів. Від вірусу, як і від війни, здебільшого помирали молоді.
Але "іспанка" змінила світ. Здоров'я перестало бути питанням індивідуальної турботи – воно стало питанням суспільної організації.
До Першої світової в медичній сфері Європи та Америки домінували приватні лікарі. Які приходять, якщо в тебе є гроші. "Іспанка" стала викликом, що поступово все змінив: здоров'я вимагало тотального державного підходу. Все те, що сьогодні знаємо, – мережі лікарень, міністерства, медичне страхування, профілактика – це логіка, до якої спонукала тодішня катастрофа. Як і загальне виборче право, соціальні революції та всеохопна освіта, "іспанка" зробила ХХ століття рівнішим, ніж попередні часи.
Це далеко не єдиний приклад, як епідемії стимулюють прогрес. Візьміть, наприклад, чуму. Одна з найкатастрофічніших епідемій в історії людства – бубонна чума ХІV століття – знищила половину населення Європи. Могло здатися, що це кінець європейської цивілізації. Але ця цивілізація відповідає по-своєму. Флорентійці Петрарка та Боккаччо задають новий культурний орієнтир, який наступного століття розів'ється в епоху Ренесансу. Під час епідемії чуми в середині XIV століття Флоренція втратила від 60 до 80 відсотків населення – але відповіла на це переворотом у цінностях та естетиці.
Або інший приклад: холера. Її сплеск у Лондоні в середині ХІХ століття породив нову дисципліну – епідеміологію. Її "батьком" вважають Джона Сноу (ні-ні, це не Джон Сноу з "Гри престолів" – але тепер ви знаєте, як запам'ятати його ім'я). Цей лікар вирахував, що джерелом поширення холери є водяний насос на Брод-стрит у центрі Лондона, у чию воду потрапляли нечистоти з міської каналізації. Сноу зрозумів: причинами захворювань можуть бути мікроорганізми у воді – їх уже тоді назвали бактеріями, а не отруєне "міазмами" повітря, як вважали протягом тисячоліть. Далі будуть Пастер, Кох та інші, які розширили наші знання про мікроорганізми і змінили уявлення про гігієну.
Епідемії та пандемії не тільки приносять смерті, страждання й обмеження. Вони вчать нового ставлення до життя, здоров'я та організації суспільства.
Чогось нас навчить і пандемія коронавірусу. Перша реакція суспільств на нього – захисна. Ми практикуємо дистанцію, і це правильно. Але в глибині своїй коронавірус є симптомом суспільства радикальної близькості. Людство ще ніколи не жило у світі, де все далеке раптом стало таким близьким. Де люди, товари, інформація та віруси стрибають, як велетенські комахи, з одного континенту на інший.
Хтось думає, що глобалізованому світу настав кінець і що суспільства закрилися надовго. Але погляньте на "іспанку": вона могла укріпити еліту в думці, що хвороби – це передусім доля нижчих, від яких треба ще краще захиститися. Натомість спонукала до скорочення нерівностей. Те саме з чумою XIV століття: вона привела до протилежних наслідків, ніж могла б.
Тому коронавірус, думаю, нас змінить в інший бік. Глобалізації ніхто не здатен зупинити: вона стала частиною нашого способу життя. І що сильніші глобальні проблеми, то більшою стає потреба у глобальних відповідях. "Іспанка" 1918 року навчила, що з пандемією не можна боротися хаотичною мережею приватних лікарів, потрібна централізована система. Коронавірус 2020 року вчить нас, що з пандемією не можна боротися хаотичною мережею національних систем – потрібна система світова.
І якщо навіть світ зараз закриється, перетвориться на зграю ворожих одне до одного хижаків – це станеться тільки для того, щоб він розкрився знову. Ще сильніше й потужніше. Бо ми надто одне від одного залежні, щоб вірити в ілюзію своєї окремішності
1 
1
Коментарі