Днями Ініціативна група "Першого грудня" та Український ПЕН виступили зі спільною заявою. Дали оцінку ситуації, в якій опинилися українські інституції у сфері культури.
"Культура – це не розвага. І це не "десерт". Це екосистема мислення та відчування суспільства, це енергія його креативності й осмисленості, – йдеться в заяві. – Сфера культури є барометром того, наскільки творчі сили в суспільстві здатні перемогти сили ретроградні, корупційні та безликі".
Особливий наголос було зроблено на конкурсі з обрання генерального директора Мистецького арсеналу – провідної мистецько-культурно-інтелектуальної інституції країни.
Культура – це не розвага. І не "десерт". Це екосистема мислення та відчування суспільства, енергія його креативності та осмисленості
Конкурс мав численні проблеми – непрозорість процедур, конфлікт інтересів, коли "перемогу" здобула людина, яка є підлеглим голови комісії, дивність складу "представників громадськості" у конкурсній комісії.
Вишенька на торті: лідером конкурсу виявився колишній міністр культури часів Януковича. Як чиновник тієї епохи може набрати найбільше голосів на державному конкурсі у країні, де перемогла Революція гідності, – загадка.
А можливо, й ні – це схоже на наслідок усе більшого зміцнення сил реваншу. Реваншу совкової Малоросії, залізобетонної бюрократії, московського патріархату в усіх сферах життя, безнадійної провінції та архаїчної безграмотності.
Хтось назве цей реванш повзучим. Я назвав би його епідеміологічним. Він подібний до атаки вірусів. Це тихе проповзання, непомітне проникнення, мікроскопічне підточування життя. Від реваншу 2008–2010 років його відрізняє мімікрія під "європейські цінності" та "українську духовність". Якщо реванш Януковича був нахабним, бандитським і грубим, реваншем хижаків, які ламають стіни, то реванш нинішніх "керівних кадрів культури" атакує наші вразливості – слизову оболонку наших кволих суспільних організмів.
Можливо, тому колишній міністр культури часів Януковича називає своїх опонентів козльонками і погрожує "вигнати з них бісів" у Лаврі.
Можна побачити спорідненість таких "керівних кадрів" із тими, хто недавно "хакнув" Український культурний фонд, перетворивши одну з найуспішніших і наймодерніших державних інституцій в Україні на паралізований корабель, який втрачає довіру. Ці люди мають унікальну компетентність – вони постійно пристосовуються до реальності. Вони є адептами єдиної "ідеології", що скеровує їхні життя, – ідеології мімікрії та пристосування. Вони є класичними малоросійськими мертвими душами, які мають дивовижні особливості, що дають змогу чіплятися за навколишню дійсність усіма можливими засобами.
Як чиновник епохи Януковича може набрати найбільше голосів на державному конкурсі у країні, де перемогла Революція гідності, – загадка
"Переможець" конкурсу зазначає, що його опоненти й "собачої будки не побудували". Хороший, якісний аргумент. Справді, для побудови культурної інституції треба бути експертом передусім у будівництві собачих будок. Прозорість процедур? Підзвітність суспільству? Чесні правила відбору проєктів? Створення експертної спільноти? Добре врядування? Ні, не чули такого. Це не потрібно для побудови собачих будок культури.
На щастя, конкурс таки не відбувся – жоден із претендентів не набрав більшості голосів. Це дає надію, що наступний конкурс буде прозоріший і чесніший. Але ми всі маємо усвідомити: з реваншу у сфері культури починається будь-який інший. Бо культура – це нейросистема суспільного організму. Його мозок і серце, розум та емоції. А без мозку тіло не потрібне.
Процитую ще раз звернення Ініціативної групи "Першого грудня" та Українського ПЕН: "Якщо ми програємо битву за культурні інституції, ми можемо програти битву за свою країну". Тому для нас із вами битва за культуру – це також боротьба за виживання
1 
1
Коментарі