Ліберали проти традиціоналістів. Права людини проти сімейних цінностей. Протистояння між ними в Україні стає дедалі жорсткішим. І ті, й інші – безкомпромісні. Одні борються за майбутнє, другі – за вічне.

Але чи справді між ними така прірва? Чи справді бути лібералом і виступати за сімейні цінності одночасно неможливо? Чи справді між минулим, яке плутають з вічним, і майбутнім такий серйозний конфлікт?

У моїй конкретній ситуації – ні. Я ліберал, батько трьох дітей, гетеросексуал, толерантний до ЛГБТ й поліаморії. І я за сімейні цінності.

Як це виходить? Ну, логіка приблизно така.

Багато століть родина була спільнотою, яка давала індивідові можливість вижити і продовжити рід. Багато століть індивіди вірили, що вони – тільки краплі у великому родовому морі. І тільки завдяки цьому морю можуть вижити.

Але сучасний світ інший. У ньому виживання стало меншою проблемою, ніж 100 років тому. У нас менше шансів померти від голоду чи епідемій, ніж у наших дідів. Наші діти не помирають масово в перші роки життя. Пологи для жінки ХХІ століття стали меншою загрозою, ніж для жінки XVIII століття. Про останніх вам розкаже Жан-Жак Руссо і ще багато класиків, чиї матері померли, їх народжуючи. Масові вбивства чи вирізання цілих селищ сьогодні є нечуваними трагедіями, які привертають увагу всього світу, а не правилом воєн, як було завжди. Нам значно простіше вижити, ніж нашим предкам. І тут нам допомагає не так рід, як технічний прогрес.

Яка роль родини в цьому новому світі? Берегти традиції? Можливо, але цього мало. Вчити любові й турботи? Звісно, так. Вчити покори? Точно ні. Сприяти самореалізації? Точно так.

Ліберали помиляються, думаючи, що сімейні цінності є бар'єром для самореалізації індивіда. Бо сучасна родина є первинною спільнотою, яка створює умови для такої реалізації. Вона в ідеалі здатна давати її учасникам те, що суспільство "по той бік" родини даватиме значно рідше: любов і відданість без додаткових умов. Вона є інкубатором для вільних, захищених і нетравмованих індивідів.

Ліберал – це той, хто вірить: суспільство видає максимум свого потенціалу, коли створює максимальні можливості для всіх. Але в цій логіці родина – це мікросуспільство, яке ці можливості створює на початку. Краще, ніж великі – а тому безликі – інституції. Краще, ніж хаотична й жорстока вулиця.

Але й традиціоналісти помиляються, думаючи, що головним ворогом сімейних цінностей є ліберали і їхні права людини. Бо якщо вони хочуть зберегти родини, їм варто помічати, як ці родини змінюються. Експансія свободи, а значить прагнення не тільки вижити, але й самореалізуватися, є не примхою лібералів, а вектором історії. Проблема "чи я буду за 10 років" сьогодні значно менш актуальна, ніж проблема "ким я буду за 10 років".

Сьогодні складно знайти жінку, яка народжує 14 дітей, із яких до зрілого віку доживають тільки двоє. Це реальність Олександра Довженка – і мільйонів людей із його покоління. Сучасні родини не живуть в одних хатах із дідами і прадідами. Вони прагнуть рано "з'їхати від батьків". Сучасні діти часто мають окремі кімнати, власні смартфони із доступом до інформації і своїх кумирів у соцмережах. Вони від дитинства є лібералами, тобто не можуть прожити без свободи й самореалізації.

У чому тоді роль родини? В тому, щоб дати можливість людині стати тією, якою вона хоче стати. Чи потрібна родина лібералам? Так, бо це шлях до самореалізації індивіда. Чи потрібна ліберальна родина традиціоналістам? Так, бо це спосіб зберегти родину в суспільстві, в якому свободи стає значно більше. Якщо дивитися в корінь проблеми, то ліберали мали би створювати максимум можливостей для процвітання родин, а традиціоналісти – відкривати можливості жити в родинах для всіх, зокрема і для ЛГБТ.

Тому суперечність між ліберальними і сімейними цінностями хибна. І ті, і ті здатні зменшувати насильство й жорстокість у суспільстві. І ті, і ті можуть бути містком між минулим і майбутнім.

Тому я – за сімейні цінності. Ліберальні сімейні цінності.

×