Україна виграла ініціативу у військовому сенсі та намагатиметься її зберегти" – Зєнке Нейцель

Ні. Мене здивував нібито український напад на Кримський міст, бо він вважався об'єктом, що особливо добре охороняється. Було ясно, що на цю атаку буде відповідь. Що мені здається цікавим, це те, що хоча ракетні обстріли жахливі, вони обмежені. Першого дня випустили понад 80 ракет, майже 40 влучили в цілі. Чому Росія не випустила більше? Це дещо свідчить про їхні ресурси.

Не можемо зазирнути за лаштунки, але можна припустити, що в РФ обмежений арсенал високоточних боєприпасів, включаючи інтелектуальні ракети. У першій частині війни багато з них використовували. Наскільки нам відомо, Росія має великі проблеми з відновленням цієї зброї. Крім того, Москві завжди доводиться зважати на можливий конфлікт з НАТО. Це також обмежуватиме їхні дії.

Це не взаємовиключні речі. Такі атаки не планують нараз. Можна припустити, що Росія давно визначила конкретні цілі. Потім віддавала наказ вдарити. Хоча зв'язок із Кримським мостом очевидний.

Україна виграла ініціативу у військовому сенсі та намагатиметься її зберегти. Чого ми не бачили, це великого наступу у військово-історичному сенсі – прориву фронту, операції з оточення, боїв за оточення. Усього, що відбувалося на цій ділянці у Другій світовій війні.

Натомість Україна зосередилася на використанні слабких місць на російському фронті. Вона завдавала невеликих ударів і уникала великих власних втрат. Ця стратегія добре спрацювала на схід від Харкова. Чи спрацює в довгостроковій перспективі, залежить від того, чи зможе Україна продовжувати виявляти слабкі місця в російській лінії оборони.

Росія зробить усе можливе, щоб зупинити наступ української армії. Мобілізація робить доступнішими більше солдатів. Цим Росія спробує закріпити ситуацію та відібрати ініціативу в України. Тепер у російському командуванні прихильники жорсткої лінії, і існує тиск, щоб використати всі можливі засоби. Але одним терором багато не досягнеш. Що більше Росія атакує цивільну інфраструктуру, то більше підтримки Україна отримає від Заходу. Це ризикована гра, яку грає Путін.

Він розраховує на час і зиму. Сподівається, що США будуть ослаблені проміжними виборами, і люди в Європі переглянуть свою підтримку Україні, коли мерзнутимуть.

Питання в тому, чи справді Білорусь братиме активнішу участь у цій війні. Не можу уявити таку ситуацію сьогодні. Війна непопулярна у Білорусії. Білоруські війська не оснащені для наступальних операцій. Зокрема, сухопутні війська там розвинені слабо. Радше країна вклала кошти в протиповітряну оборону, бо це було необхідним для відбиття можливої атаки Заходу.

Путіну потрібна перемога. Тож так, як роблять у таких ситуаціях диктатори, він змінив керівництво і призначив когось потенційно ще радикальнішого, ніж його попередник. Бачимо це у ракетних ударах. Зрештою, верховний головнокомандувач має спробувати усунути слабкі місця в армії, бо це потенційно вирішить результат війни.

Він не може виграти війну лише повітряними ударами по цивільному населенню. Чи зможе він щось вигадати, не знаю. Російська армія виявила більше недоліків, ніж ми гадали.

Такі системи ППО не ростуть на полях. Постачання Iris-T затягнулося на кілька місяців. Думаю, ми на межі можливого. Захід просто не виробляє достатньо зброї. Німецька військова промисловість, наприклад, все ще в глибокому сні, бо Берлін ще не почув пострілів щодо цього. Як історик можу тільки сказати, що я припустив би, що війна буде тривалою. І будь-хто, хто хоче підтримати Україну зброєю, має збільшити виробництво озброєнь вдома, і то швидко.