Мобільний Вася

Білий Берег — це село на Житомирщині. За ним тече річка Ірша глибиною по кісточки. Дно — з білої глини, звідси й назва села.

У цьому поетичному місці живе Вася. Мужик — на всі руки майстер. Але є у нього одна вада: любить оковиту. Коли Вася освідчується їй, дружина Валя скаженіє від ревнощів. А Василь Валю поважає, тобто боїться. Вона більша й вища за нього — може й по шиї дати...

У такі дні його розуміє лише Орлик. Хазяїн запрягає конячку у візок і об"їжджає село в пошуках "сугрєву". Наприкінці кола візник уже спить, а вірний кінь везе його до двору. На завтра Вася проспиться і знову стане майстром на всі руки. Якщо похмелиться трошки.

Так і живуть люди в Білому Березі — працюють і п"ють. А вечорами село завмирає. Усі при телевізорах, дивляться Мухтара. У цей час краще не приходити — нікому до вас діла не буде.

Хазяїн об"їжджає село в пошуках "сугрєву"

Зате на свята Валя і Вася нам раді. На травневі свинку закололи, домашньою ковбасою почастували, молоком. Я ж відвезла білобережцям половину сімейного гардеробу. Васі дістався зелений берет від прикордонників. Колись одержала його разом із грамотою "за висвітлення" служби стражів кордону. Тепер Василь у береті об"їжджає кордон своєї малої батьківщини.

А ми повертаємося до Києва.

— Ну, з Богом! Телефонуйте, коли що! — каже Вася.

— Куди? — дивуюся. Телефон є тільки в сільраді, а вона у сусідньому селі.

— Як куди? Мені на мобільний. У нас тепер мобілки майже в кожнім дворі. Не глухомань же якась. Всього сто кеме від столиці. Живемо як люди. А як же ж! — Василь збиває на потилицю прикордонний берет.

Під нього Васі б ще й рацію. Але тоді Валя запеленгує чоловіка в будь-якій частині села. А це в його стратегічний план не входить.