Я прийшла на службовий вхід оперного театру за квитками. Мокра від снігу, з обвітреними щоками й чорними синцями від туші під очима. Погодка не балувала. Про це й намагалася поговорити зі знайомим диригентом, коли він передавав оті самі квитки.
— Вибачте, не знаю, що там на вулиці. Я ж у ямі весь час сиджу...
Проте у фраку, метеликові та лакових туфлях, подумки продовжилось у голові.
По дорозі додому перестріла бомжа. Він попросив "на сугрєв". Послала його до омбудсмена на Інститутську. Чоловік з-під бороди цикнув слиною — образився. Пояснила, що захисниця прав людини запропонувала обігрівати безпритульних на перших поверхах адміністративних будівель.
Удома було жарко. Чоловік порався на кухні й дивився програму про артиста Кайдановського. Син-другокласник розв"язував задачку. Сіла йому допомагати. З радіо лунав голос радника президента Росії з культурних питань. Про погоду в домі.
Дивно, мамо, але ж ви одружені
Чоловік кожні п"ять хвилин з"являвся в кімнаті з новими повідомленнями із життя Кайдановського. Намагалася підтримати розмову й одночасно дізнатися, скільки яблук було у Васі. Це виявилося непросто. Аби завершити диспут про важкий характер й непередбачені вчинки видатного російського актора, видала тираду про його сімейний стан. Мовляв, неодружений чоловік ризикує з роками стати дещо неадекватним. І почала жваво пригадувати всіх незаміжніх та нежонатих знайомих. Той пиячить, той побився з начальником і втратив роботу, та — у глибокій депресії. Син відірвався від зошита й буркнув: "Дивно, мамо, але ж ви одружені..." Й швидко отримав дозвіл йти на вулицю.
Сніжило й було мінус 20. Хороша погода, щоб радіти сімейному затишку.
Коментарі