"Кілька ударів прикладом автомата по голові прибили мене остаточно"

 

— Улітку 2014-го ми були в Пісках на Донеччині. Зброї не вистачало. Шукали в розбитих будинках якісь сувеніри і вимінювали у бійців Збройних сил на автомати, — каже колишній боєць Добровольчого українського корпусу "Правий сектор", 33-річний Павло "Боб" Гаркавенко.

Народився 27 серпня 1984-го в Києві. Працював майстром із ремонту взуття.

— За хороший мисливський ніж можна було отримати автомат, — продовжує. — Грошовою одиницею був спирт і цінні речі. За них брали зброю, паливо, ремонтували техніку. До сєпарів ходили по трофейну зброю.

Ви недовго воювали. У вересні 2014-го потрапили в полон.

— Нашим командиром був "Чорний". Прийшов у казарму: "Хто піде в розвідку?" Згодилися троє, я теж. Всі були непідготовлені. Один — сапер, другий — водій-механік. Нас трохи навчали, але не стали спецами. Хотіли воювати, а не сидіти на базі.

Уночі вийшли. Лив дощ. Нам дали прилад нічного бачення. Через негоду все зливалося в одну точку. Ми йшли за сім кроків один від одного, як учив командир "Швед". Час від часу міняли маршрут. На душі — неспокійно. Пробиралися через садки, покинуті будинки. Хлопці — попереду. Першими вийшли на міст. Бачу — до них підійшли якісь люди, почали розмову. Побратими поклали автомати на землю. Мене не бачили. Міг кинути гранату і відійти. Та тут побачив наведену на себе "муху" (протитанкова граната. — ГПУ) і теж мусив здатися. Декілька ударів прикладом автомата по голові прибили мене остаточно.

Скільки росіян брали участь у вашому захопленні?

— Майже 20. Не вважаю це захопленням. Ми просто вийшли на них. Чітко чув, як наш Антон із Києва на їхнє запитання: "Ви хто?" відповів: "Українська армія". "А ми російська, покладіть зброю". Не очікували, що до них потраплять "правосєки".

Що було далі?

— Почали бити мене і Ростислава — третього полоненого з Хмельниччини. Товкли вогнегасником по ногах. Коли побачили в мене на руці татуювання "Правий сектор" — озвіріли. Зав'язали очі, посадили в різні машини і привезли на якусь шахту. Далі — в гараж, де було багато автономерів. Мабуть, належав ДАІ. Потім — на якийсь склад. Гамселили не перестаючи. Мені поламали кисті рук. Водили вулицями й показували людям. Мовляв, подивіться на клятих правосєків. Як згадую, довго не можу прийти до тями.

Що було з побратимами?

— Антона відпустили на 29-й день полону. Чому і яка його доля, не знаю. Залишився з Ростиславом. До нас приїхали чоловіки в хорошій формі. Озброєння відмінне. Забрали Антона. Сказали, що відпускатимуть. Запитав, чому не всіх. "Ти — стратегічно важливий, тебе не можемо". Нам стало геть непереливки. Були в камері з психічнохворими. Снарядом розбило лікарню, й вони бродили Донецьком. Бойовики ловили "буйних" за порушення комендантської години. Саджали до нас. Щодня билися з ними до крові.

Були й інші приниження. Нас виводили на площу, щоб нібито розстріляти. Збився з ліку, скільки разів. Охороняли наркомани. Могли втекти, але куди? Не знаючи місцевості, не маючи провідників, знову стали б бранцями. Це доводило до сказу. Особливо їм подобалося гасити недопалки об мою руку з емблемою "Правий сектор". Шкіра горить, кров тече, а вони регочуть.

Зустрічалися з іншими полоненими?

— За кілька місяців у камеру підселили місцевого бойовика. Не воював, лише грабував. Також — нашого бійця Сашка з батальйону "Свята Марія". Над ними найбільше знущалися. Бувало, зайдуть у камеру і електрошоком б'ють. За півроку полону мене з Ростиславом розділили. Відтоді не чув про нього.

Весь час були в Донецьку?

— Ні. 25 січня 2015 року перевезли в Дебальцеве. Кинули в яму. Приїхав російський журналіст. Був, коли мене взяли в полон. Дали листок із антиукраїнським текстом. Завчив і на камеру розказав. Мовляв, українська армія вбиває мирних жителів Донбасу. Всі українці погані, а росіяни хороші. Цим хотіли залякати. Мовляв, утечеш — покажемо твоїм.

Міг відмовитися?

— Так. Але тоді — вірна смерть. Після зйомок сказали, що 7-й батальйон ДУК і комбат "Чорний" відмовилися мене обмінювати. Розумів, що це гра на нервах. У Дебальцевому був до 26 лютого. У ямі бачив ще наших полонених. Запам'ятався Сашко Чумак із 51-ї бригади. Її потім розформували. Ми подружилися. Встиг розказати, що полонили випадково. Їхали на завдання за координатами, які дало наше командування. Потім його забрали. Сказали, що відпустили. Після повернення шукав. Досі у списках зниклих безвісти.

Наприкінці лютого мене знову привезли в Донецьк на вулицю Антипова, у "штаб контррозвідки" терористів. Завели в кабінет. Там зустріли генерал-майор "Топаз", офіцер "Холмс", який керував їхнім айті-відділом. Також капітан особового відділу "Сьома". Зі мною поговорили і відправили в лікарню. Там поламали кістки рук, які неправильно зрослися. Повиправляли і дали загоїтися. Був їм потрібен для роботи. У "Правому секторі" шив хлопцям розгрузки, берці, форму.

Ставлення до вас змінилося?

— Так. Майже не били. Їхній офіцер "Рубін" дав телефон дзвонити матері. Завжди був біля "Топаза". Вже потім дізнався, що це колишній СБУшник. Раз прибирав кабінет "Топаза". Знайшов у смітнику військові квитки наших солдатів. Переписав номери, а посвідчення викинув. За нагоди подзвонив нашому бійцю Олені Білозерській. Каже: "Навіщо це говориш?" Було образливо. Телефон точно прослуховували. Ризикуєш життям. А у відповідь — байдужість. Потім набрав по пам'яті номер дівчини побратима "Черепа". Відправив їй ці номери в СМС. Час від часу вдавалося передати телефон іншим полоненим, щоб подзвонили рідним.

Не було планів утекти?

— Куди? Мене перекидали з місця на місце. На вулицю майже не виходив. За деякий час знову перевели. "Топаз" посварився з верхівкою терористів. Мусив переїхати на базу "Угольок" у колишньому банку. Забрав і мене. Будівля з червоної цегли. Поблизу — озеро, висотка, вишка. По карті із супутника міг би знайти місце.

Що там робили?

— Працював. Потім приїхав капітан "Сьома" і забрав на телецентр. Там робив ремонт одягу для нього. Ставлення змінилося. За найменшу провину кидали в карцер. Причини — безглузді. Шив одяг терористу без відома капітана — тюрма.

Чи пробував "Правий сектор" вас обміняти?

— У Донецьку в лютому 2015-го зірвалася друга спроба. До кінця не знаю, чому. Я був у відчаї. Не знав, що далі, для чого живу. Якось сказали: "Іди, ми тебе відпускаємо". Не пішов. Не знав, що робити. Що, як це пастка і вони мене вб'ють? Що, як я непотрібний удома, побратимам? Чекав пропозицій.

Терористи дали вам позивний "Живой". Чому?

— 23 лютого святкували. Напилися до чортиків. Закрили в гаражі й напустили газу. Я заснув. Витягнули, привели до тями й запитали: "Ты живой"? Кивнув. Відтоді називали "Живой".

Допитував керівник бойовиків Олександр Захарченко. Спокійно поговорив. Для чого йому мене бити? Для цього має десятки "биків".

Як удалося вийти?

— Якось підійшов "Єгер". Відповідав за охоронні караули на базі. Спитав, чи хочу додому. Узяв мій телефон і подзвонив мамі. Про що говорили, не знаю. За деякий час забрала мене у квітні 2016-го. Нас довезли до останнього їхнього блокпоста. Далі пішли самі через три населені пункти.

Вас не зупинили наші солдати?

— Ні. Там нікого не було. Це контрабандні дороги. На карті міг би показати. Звідти автобусом доїхали в якийсь залізничний центр — і до Києва. Лише там повідомив СБУ. Розповів усе до дрібниць. Що в полоні залишилися Ростислав, Сашко. І про незрозумілого полковника. Останні місяці був на різних роботах. Часто зустрічав українського офіцера. Теж полоненого, але в хорошій формі, берцях. У мене все забрали і видали рвань. Увесь день пив чай із комендантом бази, займався спортом. Читав книжки, вільно ходив. Просто був на відпочинку. Не знаю, чи зрадник. Хай СБУ розбирається.

"Це бидло боїться втратити владу в регіоні"

— Росіян, як і місцевих бойовиків, цікавлять лише гроші, — каже каже колишній боєць Добровольчого українського корпусу "Правий сектор" 33-річний Павло "Боб" Гаркавенко. — Першим платили від 20 до 50 тисяч російських рублів (8–20 тис. грн). Місцевим наркоманам — 5–10 тисяч (2–4 тис. грн).

Все це бидло боїться втратити владу в регіоні, — продовжує. — Потоки зброї, наркотиків, незаконна торгівля вугіллям. Усе, що при Януковичі процвітало, могли втратити зі вступом України до ЄС. Тому і зачепилися за нашу землю, прикриваючись "родіною". А прості жителі окупованого Донбасу не розуміють, що їх використовують.

Так само — простих бойовиків. Припустимо, отримав 15 тис. рублів. П'ять віддає комбату. З того живуть. Їм війна вигідна.

×