Литвин приїхав на похорон однопартійця з трьома охоронцями

 

У вівторок, 10 квітня, близько 11.00 біля воріт Києво-Печерської лаври у столиці стоять шість охоронців.

— Нужно срочно найти, чья это машина. Или убрать ее отсюда, — каже один із них. Приставляє руку до рота, говорить у мікрофон в рукаві. Просить з'ясувати, кому належить "лада" з номерами АА1509МІ. — Нужно ее убрать и еще "Митцубиси Аутлендер".

За годину там має припаркуватися спікер Верховної Ради Володимир Литвин. У Трапезній церкві лаври відспівуватимуть нардепа з Народної партії 51-річного Ігоря Головченка. Він раптово помер у басейні фітнес-центру "5 елемент" у суботу. Мав хворе серце. Під час плавання у нього стався напад.

У дворі лаври в цей день відкрився Великодній ярмарок. Відвідувачі фотографують 2-метрове яйце, обліплене трояндами.

Трапезна церква — на реконструкції, обшита товстим целофаном. Зверху майже на куполі робітники стукають молотками. Біля входу жінка в хустці хвилин 15 підмітає сходи. Каже, згори летить сміття. Один з охоронців, які чергують на вулиці, знаходить виконроба. Той наказує будівельникам припинити роботи і злізти.

У храмі готуються до відспівування. Працівник лаври тягне з центру зали у кут престол з іконою. Посередині ставлять дві лавки, на які покладуть труну.

— Ми познайомилися у комітеті, там разом працювали, — каже депутат-"бютівець" 52-річний Анатолій Семинога. — У роботі був дуже активний, хоч знав, що хворий.

Близько 12.00 заносять труну. У храм заходять дочка 27-річна Дар'я Головченко та дружина Анастасія. Її підтримують під руки двоє чоловіків. Стають біля труни.

— У Игоря братьев нет, он один, — пошепки перемовляються дві жінки.

На службі близько сотні людей, тримають букети троянд або гвоздик. Прийшли однопартійці нардепи 65-річний Василь Шпак, Микола Шершун, 60 років, Микола Деркач, 62 роки, та 65-річна Катерина Ващук. Їм роздають по хустинці та свічці.

— Ми знайомі з Ігорем із 1978-го, разом на філософському вчилися, — розповідає однокурсник по Київському університету. Не називається. Він — із бородою, у джинсах і такій самій куртці. — Три роки тому святкували 25-річчя випуску, — у нього червоніють очі, відвертається. — Він ніколи не скаржився на здоров'я. І курив на зустрічі, як паровоз. Але ми всі курили, пили. Востаннє бачилися з Ігорем торік біля лаври.

До Трапезної періодично заходять іноземці з фотоапаратами.

— У нього дві доньки. Старша — від першого шлюбу, зараз у декреті. А молодшій Катерині 1,5 року, — каже 49-річна Лариса Лебеденко, знайома покійного.

За 5 хв. до завершення відспівування до храму заходить 55-річний Володимир Литвин із букетом червоних троянд. Спереду та позаду крокують троє охоронців.

Усіх запрошують на поховання в місто Кагарлик на Київщині. Спікер туди не їде.

— Ігор хотів, щоб його там поховали. Друга дружина в нього родом звідти, — уточнює Лариса Лебеденко. — Ми знали, що в нього хворе серце. 10 років тому робили операцію на судинах. На рибалку разом їздили. Раніше серйозно займався бізнесом. Потім пішов у Раду. Жив на Нивках. Неподалік озера є, то навіть узимку купався. У басейн ходив три-чотири рази на місяць. Гарно виглядав, останнім часом схуд. Кажуть, "швидка" приїхала за 20 хвилин, але було пізно.

Автомобіль-катафалк, автобус та два десятки автомобілів у супроводі Державтоінспекції їдуть на міський цвинтар Кагарлика. Біля паркану чергують міліціонери. Могила неподалік від центрального входу, там ставлять труну. Про покійного 5 хв. говорить однопартієць нардеп 50-річний Ігор Шаров. За ним чоловік середніх літ копає яму.

— Я з Ігорем познайомився 10 років тому, — каже отець Павло, який править службу на цвинтарі. — Він був дуже набожною людиною. Прислужував мені за алтарем, подавав свічки та кадило. Востаннє бачилися на Благовіщення, це в суботу зранку. Залишив у мене свій поминальник. Обіцяв прийти у неділю. А ввечері його не стало.

Ігор Головченко родом із Полтавщини. До 1990 року викладав у Полтавському кооперативному інституті, тепер — університет економіки і торгівлі.

— Його лекції студенти просто обожнювали. Філософію читав не за радянськими догмами, був новатором. Першим влаштував дискусії, змагання різних точок зору. З філософії і соціології мав кращу бібліотеку, ніж в університеті, — розповідає 55-річний Олексій Нестуля, ректор університету. — Він був амбітною людиною, мріяв про наукові ступені, кандидатську.

Батько забрав Ігоря на електромеханічний завод.

— Борис Іванович пішов до іншої жінки, коли Ігор був студентом. Але сином опікувався. На заводі Головченки фактично стали правою і лівою рукою генерального директора. Батько — заступником по виробництву, син налагоджував контакти із закордоном, — розповідає 81-річний Георгій Попков, колишній директор Полтавського електромеханічного заводу. — Потім Ігор захотів відкрити свій бізнес, виїхав до Одеси. Він ніби повторив долю батька. Той також помер молодим — спочатку інсульт, потім закупорка судин. Ігор, так як і батько, залишив дружину з дитиною. Жив цивільним шлюбом з іншою жінкою. Але старшою дочкою опікувався, вона вчилася у Києві, жила біля батька. Із ним ми говорили телефоном півтора місяця тому. Ніколи не вихвалявся, що народний депутат. Казав, мамі збирається купити нову квартиру.

×