Лікарня імені Леніна та спальні райони, забудовані панельками радянського типу, прикрашають танзанійський острів Занзібар. В тамтешніх готелях проживання білих туристів офіційно дорожче на 40%. Ходити самому по вулицях далеко від центру міста небезпечно, розповідає тернопільський письменник та журналіст Віталій Дерех. Цьогоріч в Танзанії його грабували двічі.
Приліт у Танзанію почався з неприємностей – мій багаж пропав. Написав заяву про пропажу, мусив чекати добу в готелі біля аеропорту, поки його знайдуть. Забираю наступного дня рюкзак з кімнати, повної іншого багажу. Питаюсь працівника: „Що це у вас за проблеми такі з доставкою багажу? Щось поломалося?". Він відповів, що сьогодні вважається легкий день. Традиційно, багажу затримується значно більше.
Ціни, які місцеві оголошують білим, треба ділити на три, і торгуватися до такої суми. Їхав по багаж, спитав працівника в готелі, скільки коштує взяти моторикшу до аеропорта.
„Якщо казатимуть більше 200 гривень, значить хочуть надурити". Першого ж рикшу спитав чи довезе за 100 грн. Погодився не сперечаючись. Назад їхав за 75 грн.
Острів Занзібар – туристична принада Танзанії. Від материка доплисти кораблем до нього коштує 40 баксів. За 40 гривень проводять екскурсію по садах екзотичних фруктів. Показуєш на якусь пальму, екскурсовод лізе на неї, рубає фрукт і дає пробувати.
У спальний район заходиш – ну точно як наш тернопільський „Бам"(найбільший тернопільський спальний район ?Gazeta.ua). Такі ж самі панельні будинки – тільки між ними пальми ростуть і жінки в паранжах ходять. Тут же є лікарня імені Леніна. Колись радянський союз пробував поширювати тут комунізм.
Найбільше місто країни Дар-ес-Салам – 5 мільйонів населення. Всюди багатоповерхівки в склі, прекрасні дороги, круті машини. Але можна побачити таку картину: поміж машин з гірки летить дерев?яна тачанка на колесах, нагружена якимісь мотлохом. Ні руля, ні гальмів нема. На краю тачанки сидить мужик, і ногою пригальмовує.
Водії ганяють машини вулицями як навіжені. Дороги хороші, а правил особливо не дотримуються. Проходив біля їхнього штрафмайданчику – там всі машини усм?ятку.
Бідніше населення використовує мотоцикли. Їх в країні повно. А от на Занзібарі переважно використовують стильні мопеди. Вийшов якогось вечера в місто, кафе з wi-fi пошукати, бо в готелі не було. Центр міста, великі будинки, 100 метрів відійшов – вже трущоби. Позаду машина проїжджає і я опиняюся на асфальті. Думав – вона мене дзеркалом зачепила. Їхав дупою по асфальту, поки в рюкзаку шлейки не обірвалися. Дивлюся на пікап, а мій рюкзак гачком якраз всередину затягують – виявляється то не дзеркалом мене зачепили, а спеціальним злодійським інструментом.
Подзвонив в міліцію. Кажуть – раз вас не вбили і не зґвалтували, то ми виїжджати не будем. Якщо хочете – приходьте до нас, ми дамо довідку про те, що вас справді пограбували.
Збирався виїжджати з країни, пішов купляти на автовокзал квиток. Дістав гроші і документи, відчув що хтось за ногу тримає. Оглядаюся – на землі лежить мужик, вчепився мені в стопу руками. Кричить: „Я Ісус, я маю чорну магію". Поки я від нього відчіплявся, інший підбіг і вихопив з рук паспорт. В надії що повернуть, роздав хлопцям, які були поруч, свій номер телефону.
В міліції дали довідку про крадіжку. Сказали, що з нею можу доїхати до сусідньої Кенії – там є українське посольство. Танзанійський кордон з довідкою переїхав, а в Кенію не пускають. Кажуть: довідка з міліції - це не документ. Поки стирчав між кордонами, до мене подзвонили, повідомивши, що мій паспорт „знайшовся". Обіцяли віддати за 50 баксів. Але назад в Танзанію мене також вже не хотіли пускати. Довелося дати хабаря прикордоннику – банку тушонки.
Викупивши паспорт, поселився в готельчику. Грошей лишалося мало, а в пристойному-міжнародному найдешевший номер коштує 60 баксів. Ціни для білих іноземців офіційно вищі на 40%. Поселився в найдешевшому номері місцевого „Ґест хаусу" – за 4 бакси. Я став першим іноземцем, який записався в їхній книзі.
Кімната за 4 бакси передбачала поцвілу стіну, ліжко з ковдрою без підодіяльника і відро води замість умивальника. Дорожчі кімнати мали телевізор в арматурній клітці – щоб не вкрали, і трохи кращий ремонт. Всі дорогі будівлі і супермаркети в Дар-ес-Саламі огороджені колючим дротом під напругою. Коли виїжджав з міста – пропала електрика. Боюся, почалися масові крадіжки.
17 
2164
Коментарі