Найбільшими святами в селах на Київщині завжди вважалися храмові. Церкви поруйнували, а свята на їхню честь залишилися.
У 1980-х на Великдень моя мама фарбувала крашанки і випікала паску в алюмінієвій формочці у вигляді п"ятикутної зірки. Щоб ніхто не міг закинути, що наша сім"я надміру релігійна. Коли я говорила, що це нагадує приказку про "свічку і Богу, і чорту", мама лише відмахувалася.
Мамин батько називав себе атеїстом і казав, що церква існує для старих і затурканих. Але я жодного разу не бачила, щоб дід сів їсти, не перехрестившись і не промовивши польською: "Ім"я ойца і сина, і шьвянтего духа, амен".
Татова мама розповідала, як у повоєнні роки намагалася приховати по святковій крашанці для дітей. Але приходили "сатани" і все відбирали. "Сатанами" бабця називала сільських активістів, ще й примовляла:
— А щоб їм добра не було, каторжанським душам!
Бліни в нас називали налисниками і начиняли солодким сиром
Згодом ці ж активісти найголосніше волали про відродження релігійних традицій.
А от Масницю я тривалий час вважала питомо російським святом через блінно-ікорний імідж. На Київщині осетрини не водилося, а бліни в нас називали налисниками і начиняли солодким сиром.
Битися в Масляний тиждень стінка на стінку, як це роблять у Росії, теж не ходили. Про існування свята в Україні нагадувала тільки приказка: "Не все котові Масляна".
Правда, був узимку такий день, коли найвредніші діди й найгоноровіші баби ходили одне до одного в гості і просили пробачення. Видовище було зворушливе до сліз. Я полюбила цю традицію задовго до того, як дізналася, що це і є Масниця.
А от готувати в цей тиждень налисники так і не призвичаїлася: занадто буденна страва.
1 
1
Коментарі
1