Дискримінація

Дідусь із бабунею мали шафу, в якій мені забороняли порпатися. У ній під щільним стосиком яскравих хусток на горішній полиці зберігалися документи. Але я вважала, що відчиняти шафу заборонено не через це, а через обписані з внутрішнього боку двері. На них була ціла коров"яча сага, написана хімічним олівцем.

Дверцята рясніли числами та коров"ячими іменами. Перші дати свідчили, що сага розпочалася задовго до мого народження. Імена через покоління повторювалися. Корів кликали Квіткою, Зіркою та Берізкою, бичків — Тарасом чи Борисом. Такого-то року, такого-то числа Берізку спарували. Такого-то місяця, в такий-то день вона отелилася Квіткою. Тоді-то й тоді Бориса здали. І таке інше.

Оте "здали" страшенно мене лякало. Бичків було шкода. Поки були маленькі, приручала їх, мов песиків, і нишком від бабці годувала гичкою з городніх буряків. А до телиць ставилася не так тепло, бо їх не здавали. Із ними панькалися. Я вбачала в цьому дискримінацію.

Дверцята рясніли числами та коров"ячими іменами

Мої батьки живуть у селі тільки влітку. Тому корів не тримають — лише кролів. Тато розселив їх за статевою ознакою. Самці Оцько, Гецько, Сруль і купа безіменних хлопчиків-кроленят живуть мирно. А вгодовані й лискучі Марися та Комидора чубляться та гризуть одна одній вуха. Запитую батька: найматиме восени "кілера", чи сам із кролями впорається? Тато завагався:

— Із кролями, може, й упораюся, а кролиць — шкода.

Знову дискримінація. Кролики прикрасять різдвяний стіл, а кролиці зимуватимуть на теплій київській лоджії.