пʼятниця, 05 жовтня 2007 17:26
Вікторія Стах
Вікторія Стах
Вікторія Стах

Дідова історія

 

Напередодні виборів у школі моїх дітей під кабінетом завуча стояли дідусі з орденськими планками. Їх розподіляли на два-три класи, і вони розповідали школярам про війну.

У часи мого дитинства ветерани теж приходили до школи. З року в рік їхні розповіді не змінювалися. Але чомусь і не запам"ятовувалися.

Я поцікавилася в доньки, що ж їм розповів ветеран.

— Та нам не ветеран, а канібал якийсь попався, — хмикнула мала.

Я обурилася:

— Як ти можеш таке казати про стару людину!

З"ясувалося, що ветеран розповів шестикласникам, начебто він із однополчанами після бою пантрував, коли німці підуть до лазні митися. А потім обстрілювали лазню й голих німців, які в паніці звідти вибігали. Хвалився дітям, мовляв, яке задоволення чути, як шкварчить куля "в тєлє врага".

Викинув яблуко й побіг цілуватися

Я почухала потилицю:

— А ветеран казав, скільки йому років?

— Казав, що 1927 року народження, — відповіла донька.

"Не стареют душой ветераны" — не в тему згадалася мені пісня.

Моєму дідові нині могло б бути 93. Про війну він розповідати не хотів. Випадок, про який постійно згадував, трапився вже після перемоги, влітку. Він повертався додому через Білу Церкву. Саме достигли антонівки. А дідуньо їх дуже любив. Він зірвав яблуко і ледь устиг його надкусити, як побачив дружину, бабу Катерину. Вона саме приїхала в Білу базарувати. Дідуньо викинув яблуко і побіг до баби цілуватися.

Розповідаючи, він завжди сміявся та плакав одночасно. Малою я це розуміла так, що дідові шкода було недоїденого яблука і водночас дуже радісно бачити бабуню. Я постійно запитувала: "Чому ж ти його викинув? Треба було пообніматися, а потім доїсти".

З усіх ветеранських історій про війну досі вірю лише цій.

Зараз ви читаєте новину «Дідова історія». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі