Фрагменти відвертого інтерв"ю півзахисника "Крильєв Совєтов" та збірної України Андрія Гусіна, 34 роки,
російському виданню "Спорт-Експрес"
ЯК МЕНЕ НЕ ОШТРАФУВАЛИ
У Лобановського штрафи були заведені?
- Зазвичай штрафували тих, хто спізнювався з відпустки. Валерій Васильович хворобливо до таких моментів тсавився. Але цим грішать легіонери, а до певного моменту в київському "Динамо" їх не було. Ось після кількох років почалися пригоди. Люди не зовсім розуміли, куди потрапили і як поводитися. Вільно себе відчули. Коли їх було по одній - дві людини з країни, вони грали краще.
Аленічев колись поставив Романцева перед фактом: "Їду в "Рому". Ви так могли б підійти до Лобановського?
- Завжди прагнув вести розмову коректно. Намагався переконати, що мене потрібно продавати. Але в Києві ніяк не могли вибрати момент: спочатку на хвилі успіху не хотіли продавати гравців, а потім раптом вирішили: раз за Шевченка отримали величезні гроші, то і решту можна продати ненабагато дешевше...
До речі, про Аленічева. Адже я теж якось дав велике інтерв"ю: у команді відбуваються незрозумілі і неправильні процеси. Одним гравцям вибачається усе, інших закидають докорами. Те інтерв"ю Ігор Суркіс сприйняв дуже хворобливо: "Ти не маєш рації, в клубі все добре, твоя особиста позиція не має нічого спільного з командною..."
Прощальна розмова з Суркісом була важкою?
- Говорили на підвищених тонах. Він і лаявся, і обурювався, але я від своїх слів не відмовився. Після кількох місяців Суркіс сам мені сказав: "Так, ти був правий, нісенітниця якась відбувається..." І до цих пір "нісенітниця" не закінчилася. Скоро приїду до Києва - знову з Суркісом поговоримо на цю тему. І недавно, на зборі перед грою з Італією, я йому сказав: "Вам знову ніхто не говорить правду про те, що твориться в "Динамо". Більшість наближених до команди бояться говорити. Їм простіше вдавати, що все добре".
Вам не здається, що київське "Динамо" в останні роки пройшло через усі помилки, через які можна пройти?
- Клуб багато що втратив у той момент, коли Григорій Суркіс пішов у політику. А коли помер Лобановський, це був ще один удар. Хоч Григорій Суркіс і зараз вважається неформальним головою клубу, але брати участь в житті команди треба щодня.
Невже між братами, Григорієм та Ігорем Суркісами, така різниця?
- Є різниця. Григорій, пішовши у політику, почав менше посміхатися, його це поглинуло. І поволі розпочався процес падіння клубу. Його не було б, якби командою як і раніше займався Суркіс-старший.
Втім, Григорію колись було легше: у нього не було тих же легіонерів. Не було проблем з їх самовіддачею. Сьогодні легіонери - кістяк київського "Динамо", команда просто залежить від їхнього настрою. І дисципліна не та, і авторитет тренера не той. Дем"яненко чи то десять років, чи то більше був другим тренером - багато з тих, хто працював з ним раніше, сприймають його як другого тренера і зараз. Керівники декларують: "Ми - послідовники Лобановського, працюватимемо по таких же схемах". Але всьому світу очевидно, і Дем"яненку теж слід визнати, що не можна грати з ліберо.
"Динамо" грає з ліберо?
- Так. Це розкіш для сучасного футболу. А всі запрошені з-за кордону футболісти з дитинства грали тільки в лінію. Чим керувалися селекціонери на чолі з Сабо, коли планували перенавчати футболіста?
Перевчити неможливо?
- Неможливо. Сабо, який всіх цих гравців запросив, потім став головним тренером - і не знав, що з ними робити. Спробував перейти на "лінію", але навіть не уявляв, як цю схему награвати. Дем"яненко планував грати з ліберо, але цією схемою володіли тільки українські захисники Федоров і Ващук, які майже рік були травмовані. Звідси і муки в обороні.
ЯК ПОМЕР ЛОБАНОВСЬКИЙ
Ви уже були гравцем київського "Динамо", коли Лобановський повернуся. Чекали змін на краще?
- До цих пір пам"ятаю розмову, яка змінила все в моїй долі. Лобановський приїхав в "Динамо", і я сподівався, що зможу тренуватися з основою, гратиму в складі. На зборах рубалися жахливо, я з Шевченком і Ребровим грав персонально. Лобановський у всіх двосторонніх дуелях ставив мене за слабких. А почався сезон - у перших матчах сиджу на лавці. Я вже зневірився, думав - все, труба, жоден тренер мене не бачить...
Вирушили на розмову?
- Так. У мене все, що все скупчилося, рвалося назовні. Як з вами розмовляю, так і з ним почав. Ніякого збентеження. Мало було людей, які могли йому відкрито сказати все, що думають, - але мені вже було все одно. Лобановський подивився: "Почекай трохи, гратимеш. Я бачу, добре працюєш..." - "Мені ці слова говорили всі тренери до вас. Скільки можна чекати?!"
І що?
- На наступну гру поставив. Ми виграли, я добре виглядав. І після цього вже грав постійно.
Останню зустріч з Лобановським пам"ятаєте?
- Це був трагічний матч в Запоріжжі, після якого він помер. Зазвичай, коли футболісти забивають гол, вони дивляться у бік лавки. Але я ніколи не дивився, не було такої звички.
А тоді подивилися?
- Так. У той день матч почався у ясну погоду, але по ходу гри почалася якась буря. Абсолютно незрозуміла. Раптом вітер піднявся, стемніло, все кружляє навколо... За один момент! Мені стало не по собі, чесне слово. У якийсь момент кинув погляд на лавку, а там Васильїч сидить, голову закинув - ніби неживий. Всі дивляться на поле, а він очі закотив. Я то на м"яч подивлюся, то на лавку, а він все не рухається.
Що було далі?
- Секунд через п"ятнадцять хтось помітив, що з Лобановським відбувається, люди підбігли, з"явилася невідкладна допомога, матч зупинили...
Валерій Васильович, здається, сам зайшов у "швидку"?
- Ні, він трохи прийшов у себе, йому допомогли дійти до машини - але потім знову стало гірше.
У команді знали, що справи кепські?
- Знали. Клуб пропонував медичний літак прислати в Запоріжжя, щоб Лобановського відправили кудись до Європи. Але у результаті кращі хірурги з Києва самі відправилися до Запоріжжя. Перельоту Лобановський вже не переніс би: крововилив в мозок - не жарт.
ОБ"ЇВСЯ КИЇВСЬКИМИ СХЕМАМИ
- До речі, сенсу деяких вправ Лобановського я просто не розумів. Були такі, що навіть суперечили грі. Наприклад, вправа, в якій ти повинен був тупо відповідати тільки за свого гравця. Якщо хтось обводив партнера, у жодному випадку не можна було бігти і підстраховувати. Подивився б я на реакцію Лобановського, якби у грі спробував не підстрахувати! Не вправа, а нетямуща метушня.
"Динамо" і зараз працює за цими схемами?
- Так. Вони й досі бігають - і я досі так і не розумію.
Чи була виголошена відома фраза Лобановського: "Футболіст не повинен думати, за нього думаю я!"?
- Найімовірніше, все ж була. Мені він якось сказав у відповідь на розпитування: "Якщо так вважаєш - сідай на моє місце і тренуй, закінчуй грати!" Він особливо не давав дискутувати, дещо жорсткий був в цьому сенсі. Тому наступного разу ніхто не хотів з ним сперечатися, хоч він і пропонував висловлюватися: "Що ви мовчите?" Ще зважували нас по п"ять разів на день. Запитується - навіщо?
Навіщо?
- Нас гнали на ваги до і після зарядки, до і після кожного тренування... Футболісти вираховували час, коли на горщик сходити. Під час тренування не пили воду, після теж трималися, і лише після зважування кидалися до цих пляшок. Все для того, щоб показати, як добре ти працював. Шевченко ж, наприклад, більше кілограма не скидав, хоч і бігав зі всіма разом.
Пам"ятаєте момент, коли наважилися піти з "Динамо"?
- Я зазвичай довго сиджу в роздягальні. Прямо у футболці, не переодягаючись. І ось я сидів і думав, що це - останній день в Конча-Заспі, новий контракт з Києвом підписувати не буду, треба щось змінювати... Ту схему, по якій жило "Динамо", все у мені відштовхувало. Я відчував, що далі так жити не можна. І мені було важко, і самій команді було складно чогось добиватися. Я переситився.
Чим?
- Одними і тими ж розмовами з року в рік, однотипними тренуваннями, схожими словами - мінялися тренери, але не мінялися мови... Перебороти схему неможливо. Та і не давали мені грати при тренерові Сабо, з яким у нас ніколи не було нормальних відносин.
САБО ЗАЛИШАЄ ВИПАЛЕНУ ЗЕМЛЮ
Кажуть, Сабо був хорошим футболістом. Але я знайомий з ним як з тренером і людиною і можу сьогодні сказати: він мені неприємний.
Чому?
Ви погоджуєтеся, що про тренера судять за досягненнями?
Абсолютно.
-Але Сабо програв усе, що міг. Програвав Кубки і чемпіонати. Фактично розвалив київське "Динамо". Запросив купу дивних футболістів, за вуха тягнув їх в склад. Вони відплатили: відправили його ж у відставку. Сабо не міг з ними працювати, вони сіли на голову. Хоча він їх так нахвалював, так переконував президента купити саме цих гравців - Родолфо, Родріго, Сабліча, Гавранчіча, Леко, Верпаковського, Пєєва, Черната, Нанні... Ще якогось бразильця привіз - "сильна" була кандидатура. Через місяць назад відправили. Буряк, що змінив його на посаді головного тренера, виявився заручником ситуації, виправити нічого не міг. Після Сабо залишається випалена земля.
Не вітаєтеся?
- Ні. Це єдина людина, якій не подаю руки. До речі, якщо колишній спортивний директор "Крильєв" Шамханов не пояснить мені деякі моменти зі свого інтерв"ю в "СЕ", то і з ним вітатися перестану. А що стосується Сабо, то не бачу у цій людини хороших рис. Думаю, на нього ображаються багато з тих, хто добре розбирається у футболі.
ЯК МЕНЕ ОБДУРИЛИ
Найкращі футбольні роки Ви, здається, просиділи в "Динамо-2"?
- Сабо міні відправив до другої команди. І просидів я там достатньо довго. Звідти пішов до "Карпат", мене повертали в "Динамо" під приводом того, що треба відслужити в армії. Та ще історія: дослуживши, повинен був повернутися до "Карпат". Відправився отримувати зарплату, з нею разом підсунули на підпис якийсь папір. Трапилося це якраз напередодні весілля. І за допомогою цього паперу прив"язали мене до "Динамо" надовго. Дуже негарно вчинили. Потім з Григорієм Суркісом ми це згадували: "Пам"ятаєш, я тебе залишив в "Динамо"?" - "Дуже добре пам"ятаю, як саме залишили, Григорій Михайлович..." Він навіть не уявляєте, наскільки я тоді був злий. Але крок виявився вдалим. Не залишся я тоді - не було б сьогодні того Гусіна, якого всі знають.
Колись Ви їздили Києвом на відкритій вантажівці і закликали голосувати за Суркіса.
- Так Лобановський теж з нами їздив, сидів у вантажівці - і теж розкидав майки по місту. На них були портрети Белькевича, Лобановського і Гусіна. У мери Суркіса не вибрали - зате хоч покаталися.
А дружина ваша, модельєр, відмовилася брати участь у передвиборчій кампанії Ющенка.
- Пропонували зробити колекцію одягу в оранжевих квітах. Дружина дійсно відмовилася, хоч я в той момент голосував за Ющенка. На відміну від багатьох футболістів, які виступали за Януковича. Зараз дивлюся: у країні в кращу сторону нічого не міняється, і вибором своїм я трохи розчарований...
Ледь опинившись в "Крильях", Ви сказали: "У Самарі футбол люблять більше, ніж у Києві".
- Так воно і є. До команди в Самарі відносяться більш бережливо. Тут немає тієї єврокубкової історії, яка є у Києва. Глядач Самари не розбещений приїздами суперклубів, і на всіх матчах пристойна аудиторія. Але мені Київ дуже подобається, я туди перевіз батьків, тещу, там народилися два сини, я побудував будинок, посадив дерево... Все налагоджено з погляду побуту, і туди хочеться повернутися.
6 
4166
Коментарі