Для кремлівської політики російська мова стала як колір шкіри для расиста. Але найгірше - якість тієї мови, яка захищає Кремль. Чи давно ви слухали по російському радіо чи телебаченню твори прози чи поезії? Скільки жаргону ви вивчили завдяки російським серіалам? Як збагатилася ваша мовна культура після прослуховування російської попси?
Кілька років тому в складі міжнародної групи конфліктологів я приїхав у Придністров'я. Крім офіційних зустрічей була запланована поїздка в єдину в Придністров'ї школу, в якій навчання ведеться румунською мовою - тією, якою завжди говорили молдовани, але в радянський час комуністичні керівники вирішили назвати її молдовською і поміняти письмо з латинки на кирилицю, - пише професор Державного університету Ілії у Грузії Олег Панфілов на сайті "Крим.Реалії".
В румунської абетки на території Молдови важка доля. З 18 століття кирилиця використовувалася в церковних книгах по всій Румунії, включаючи Бессарабію. У 20-х роках минулого століття, як і на всій території СРСР, писемність була змінена на кирилицю. Насильства уникли лише грузинська та вірменська мови. І як результат, радянські таджики не знають і п'яти відсотків класики перської літератури, що створювалася на основі арабської графіки. Уніфікація писемності за бажанням кремлівських вождів повинна була збити воєдино радянський народ, відірвати його від власної історії та культури.
Ми стояли у дворі тираспольської школи і слухали розповідь директора про те, як придністровська влада тисне на них, намагається закрити, й основна причина - румунська мова. Саме рідна румунська, якою молдовани завжди говорили. Коли розгорівся придністровський конфлікт, однією з причин розбіжностей з Кишиневом була й мова, точніше писемність - кирилиця. У Молдові відновлена латинка, а приїжджаєш у Придністров'я, як у Радянський Союз - і кирилиця, і радянський герб, і прапор, який нагадує радянський.
Поки директор школи розповідала про труднощі, до нас підійшов чоловік, який представився чиновником придністровського уряду. Він почав переконувати нас у тому, що ніяких проблем немає, це все вигадка Заходу.
- Добре, - сказав я, - а чи можете ви що-небудь прочитати на пам'ять? Чиновник не зрозумів підступу і почав читати на пам'ять вірші, здається, Міхая Емінеску. Закінчивши, він гордо подивився на нас, і неодмінно відреагував, коли я запитав його, яким письмом він декламував - кирилицею чи латинкою.
Придністровська проблема відрізняється в незначних деталях, якщо порівнювати політику мовної асиміляції в СРСР і її відлуння досі - на пострадянському просторі. Якщо за часів Російської імперії асиміляція була посилена, то більшовики вирішили більше не зважати на права національних меншин. Формально мови існували, ними видавали офіційні газети і журнали, якусь кількість годин виділяли мовленню на радіо і телебаченні. Але насправді офіційна двомовність було на рівні жартів Тарапуньки і Штепселя: всі сміялись, і більше саме над українськими висловами Юрія Тимошенка, Тарапуньки.
Мовна асиміляція підкріплювалася переселенцями. Політика Російської імперії з переселення козаків і росіян на Кавказ і до Центральної Азії була насильницькою, в радянський час примусовою. Так формувалася потенційна п'ята колона нинішньої Росії. Переселенці не інтегровані в нове культурне середовище, зберігаючи російську мову, вимагаючи для себе відповідних умов, а в разі загострення політичної ситуації швидко перебудовувалися в "п'яту колону". Як і траплялося вже багато разів.
Радянська мовна політика була поетапною. Спочатку знищувалася писемність - щоб відірвати мови від своїх витоків, а переклад на оновлену писемність супроводжувався цензурою - одне можна, інше не можна. До того ж, як це було в центральноазіатських республіках, одночасно вилучалися і спалювалися, буквально всі книги, написані і видані арабською графікою. Так боролися не тільки з релігійною літературою, яка теж підпадала під заборону, а й із літературною та науковою класикою.
Другий етап - переселенці, котрі творили нове мовне середовище, яке мало і політичне підґрунтя. У сім'ях радянської номенклатури - таджицької, грузинською, українською, практично всіх, було заведено говорити тільки по-русски. Нехай кострубато і неграмотно, але російська мова поступово стала мовою всього радянського народу. Формально на мови народів СРСР переводилися твори Леніна, Маркса і навіть Брежнєва, але красиво видані томи так і стояли на полицях, нікому не потрібні.
Третій етап - пропаганда. Одного разу в Таджикистані мій друг, етнічний кореєць, показав видавну в Алмати газету корейською мовою - "Ленін кічі" (Ленінський шлях), де відсотків вісімдесят займала одна з глав книги Брежнєва "Піднята цілина". Мій друг уже не знав корейську мову, виписував газету його дідусь. Таких формальних видань в СРСР були тисячі - і на ідиш, і німецькою, і фінською. І у всіх - промови комуністичних вождів, постанови Політбюро ЦК КПРС та інші радянські нісенітниці.
Кілька років тому мої колеги досліджували російські ЗМІ, щоб зрозуміти, де і як використовуються місцеві мови. Результати були приголомшливі - виділялися тільки Татарстан і Чечня, в інших російських регіонах виходили газети жалюгідними тиражами, на радіо і телебаченні місцеві мови були тільки частиною ефіру. Офіційно в Росії проживає більше 180 народів, але, приміром, в Якутії більше 60 відсотків ефіру йде російською мовою, а в Північній Осетії - тільки дві газети осетинською, на Чукотці немає жодної газети чукотською мовою, є тільки додаток до державної газети.
Наслідки радянської мовної політики переживають нові держави. Наполовину російськомовний Киргизстан і Казахстан, Східна і Південна Україна, майже повністю Білорусь. Найкращі тиражні газети Таджикистану - російською мовою. Так мовна політика перетворилася на головну зброю Кремля. І ця зброя постійно вдосконалюється. Крім засилля телевізійної пропаганди, створений Кремлем Фонд Горчакова, чиїм головою опікунської ради є глава МЗС Сергій Лавров, фінансує газети на пострадянському просторі. Офіційно в числі пріоритетів Фонду є "інформаційний супровід зовнішньої політики Росії". За принципом - ми вам гроші, ви нас хвалите.
Будь-яка мова - інструмент. Хтось отримує освіту, хтось спілкується з родичами та рідними, читає і любить поезію і прозу. Російська мова перетворилася на інструмент політики. Багато разів у Москві я проводив експеримент над тими людьми, які завзято захищають російську мову на пострадянському просторі - я їх просив прочитати що-небудь із Некрасова або Паустовського. Вони замовкали і могли тільки відповісти, що колись читали в школі.
Для кремлівської політики російська мова стала як колір шкіри для расиста. Але найгірше - якість тієї мови, яка захищає Кремль. Чи давно ви слухали по російському радіо чи телебаченню твори прози чи поезії? Скільки жаргону ви вивчили завдяки російським серіалам? Як збагатилася ваша мовна культура після прослуховування російської попси?
Після першого президентського терміну Путіна вийшла невелика книга "Путінки", з висловами російського президента. Це і є російська мова - "мочити", "обрізати", "пил замучитеся ковтати", "адреси, явки, паролі"? Це і є той самий "великий і могутній", який треба захищати за допомогою армії і флоту?
Колись я летів у Стокгольм через Таллінн, і вбиваючи час підійшов до бару, за яким стояв літній огрядний естонець. Ви ж пам'ятаєте радянські міфи про те, що від російської мови естонці хапаються за ніж? Я не став чекати реакції і запитав його - якою мовою можна з ним говорити. Він на мене м'яко подивився і відповів по-російськи: "Купуєш - говори". Він точно знав, що мова - всього лише інструмент його бізнесу, а для бізнесу немає перешкод-ні мовних, ні політичних. Якби ж то Кремль про це знав.
Для мене, носія рідної російської мови, не було проблеми спілкування або роботи в різних країнах, як і для моїх друзів і приятелів - контр-адмірала Шведського королівського флоту Алекса Потоцького, французьких дипломатів Олександра Кільчевського й Олексія Шахтахтинського, директора Нобелівського фонду Міхаеля Сольмана, чиєю мамою була княгиня Оболенська. Вони говорять російською, але на думку ніколи не спаде просити Путіна прислати танки для свого захисту.
2 
1
Коментарі