Хворіти – справа неприємна і недешева. Та якщо вже лікуєшся, шукай спеціаліста. Брат порадив звернутися в державну установу. Оскільки шлунок мучив уже місяць, не мав ні сил, ні підстав сумніватися.
Лікар скерував обстежити щитовидку і зробити гастроскопію. Спеціаліст із УЗД, років 50, виявися приємним і балакучим. Я подарував йому журнал.
– "Країна"? А хіба вона у нас ще є? – запитав.
– Ну, ми ж із вами є. То і країна має бути, – відповідаю з усміхом.
– Та де ж вона? Її розривають на частини Росія й Америка! А де ж ми? Де наш національний інтерес? – опонує. – Всі спеціалісти, яких я вчу, виїздять за кордон, бо не хочуть працювати за 5 тисяч гривень. А там мають 4 тисячі доларів. Але працюють, як раби. Нема українців. Нема.
Помічаю відзнаку на стіні. Пробую перевести розмову на оптимізм:
– Але ж ви – є. І не просто рядовий, а заслужений лікар України.
– Хіба один у полі воїн?
Прощаємось. Гукає навздогін:
– Знаєш, що? Якщо треба обстежити матір чи родичів, приводь. Зроблю за пів ціни.
Спускаюся в гастровідділення. Процедура не з приємних. Ендоскопіст, чоловік за 65, заспокоює.
– Зробимо все за хвилину.
Все йде добре. Рівно хвилина. Ще й "поганих процесів" не виявлено. Настрій піднімається. Дякую.
– Вакцинуватися будете? – на прощання запитує лікар.
Кажу, поки що не планую. Недавно перехворів на коронавірус.
– І я не спішитиму. Ризик. Уявіть: якщо температура в боксі впаде на градус – вакцина зіпсована. А якщо літак зламався, а бокс пошкодився? От російська – інша річ, надійна.
– А чому ж тоді Всесвітня організація охорони здоров'я її не визнає?
Лікар дивиться співчутливо. А тоді зі знанням справи видихає:
– Політика
2 
1
Коментарі