Стас Мартинович кладе плитку, а в очах – бажання погомоніти. Він багато мандрував і має життєвих сюжетів не на одну комедію.
– Якби ти знав, як хочеться махнути на тиждень у Крим, – каже, почувши про вибух на Керченському мосту. – Але не в цей, а в наш, вільний.
Питаю, чи часто бував в українському Криму.
– 1993-го кум Сєрьога переїжджав із Чернігова під Севастополь. Попросив помогти перевезти меблі й усяку всячину. Я тоді активно йогою займався, а там принцип: просять – поможи. Їхали втрьох – я, кум і друг Валєра за кермом. На в'їзді в Севастополь – блокпост, де шманають усіх. Мовляв, "город русских моряков" на особливому рахунку. "Покажи, що везеш", "Зброя є?" – і так далі. Сєрьога труситься: зараз зупинять, захочуть хабаря, а ми всі гроші пропили. Кажу: не бійся, проїдемо. Дав ментальну установку даїшникам: нас не чіпати. Під'їжджаємо. А міліціянти – раз і відвернулися. Їдь, куди хочеш. Сєрьога в шоці.
Не встигли порадіти успіху, як зламалися. Дотягнули до заправки. Треба бортувати колесо, а Валєра ключ балонний забув. Вантажівка нетипова – чеська "Авіа" – інші ключі не підходять. Валєра зажурився. Кажу: не сумуй, зараз владнаємо. І тут на заправку точнісінько таке авто в'їжджає. Помогли. Але нам іще ж у Чернігів вертатися, а машина – ненадійна. Зламаємося в дорозі – нам кінець.
– Як вийшли із ситуації?
– Не встигли пожуритися, як підбігає місцевий алкаш: "Купите мне бутылку, дам такой же ключ". Отака швидка йогічна допомога.
2 
1
Коментарі