середа, 02 листопада 2022 13:05
Павло Щириця
Павло Щириця
Журналіст

Кримський ключ

Стас Мартинович кладе плитку, а в очах – бажання погомоніти. Він багато мандрував і має життєвих сюжетів не на одну комедію.

– Якби ти знав, як хочеться махнути на тиждень у Крим, – каже, почувши про вибух на Керченському мосту. – Але не в цей, а в наш, вільний.

Питаю, чи часто бував в українському Криму.

– 1993-го кум Сєрьога переїжджав із Чернігова під Севастополь. Попросив помогти перевезти меблі й усяку всячину. Я тоді активно йогою займався, а там принцип: просять – поможи. Їхали втрьох – я, кум і друг Валєра за кермом. На в'їзді в Севастополь – блокпост, де шманають усіх. Мовляв, "город русских моряков" на особливому рахунку. "Покажи, що везеш", "Зброя є?" – і так далі. Сєрьога труситься: зараз зупинять, захочуть хабаря, а ми всі гроші пропили. Кажу: не бійся, проїдемо. Дав ментальну установку даїшникам: нас не чіпати. Під'їжджаємо. А міліціянти – раз і відвернулися. Їдь, куди хочеш. Сєрьога в шоці.

Не встигли порадіти успіху, як зламалися. Дотягнули до заправки. Треба бортувати колесо, а Валєра ключ балонний забув. Вантажівка нетипова – чеська "Авіа" – інші ключі не підходять. Валєра зажурився. Кажу: не сумуй, зараз владнаємо. І тут на заправку точнісінько таке авто в'їжджає. Помогли. Але нам іще ж у Чернігів вертатися, а машина – ненадійна. Зламаємося в дорозі – нам кінець.

– Як вийшли із ситуації?

– Не встигли пожуритися, як підбігає місцевий алкаш: "Купите мне бутылку, дам такой же ключ". Отака швидка йогічна допомога.

Зараз ви читаєте новину «Кримський ключ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі