Незряча черкаска 59-річна Лідія Варварич судиться за квартиру з колишнім соціальним працівником 53-річною Наталією Осташовою.
— Ця квартира моя, я получала її від "Азоту" (хімічне підприємство в Черкасах. — "ГПУ"), — Лідія Михайлівна запрошує до своєї двокімнатки. — Жила тут із чоловіком Анатолієм Антонюком. Він був інвалід першої групи, неходячий.
Єдина донька і зять Лідії Варварич померли. З родичів залишились онуки 21-річна Олена і 17-річний Вадим. Онука з родиною живе в селі Козацьке Звенигородського району, онук навчається там же в училищі.
— Нас нікому доглядати було, — говорить Варварич. — У січні 2007 року я пішла до територіального центру, попросила надати соцработніка. Спочатку до нас приходила Алла Копиця. Потом з'явилася ця Осташова. Каже, помінялася з Аллою. А нам хіба не однаково. Та в августі вона приходить з якоюсь жінкою. Хто така, питаю. "Нотаріус". Щось говорили з чоловіком, потім показують бумагу — підпишіть договір про роботи, які я виконуватиму. Я й підписала.
Лідія Михайлівна одягнена у довгу світлу блузку, з-під неї виглядають чорні лосини. На шиї плетений футляр із мобільним. Праворуч над ліжком висить телефон, щогодини оголошує час. Із балкона виходять білий і чорний коти.
Господиня дістає з шафи пакет з документами. Виявляється, вона підписала договір довічного утримання. У ньому йдеться, що 22 серпня 2007 року Наталії Осташовій передали у власність квартиру №116 взамін на довічне матеріальне забезпечення. Соціальний працівник щомісяця мала витрачати 300 грн на одяг, їжу і необхідну допомогу.
— Потім вона украла технічний паспорт. Нас із чоловіком викреслила, а себе вписала, — показує титульну сторінку, на якій власники Варварич і Антонюк закреслені простим олівцем. А нижче вписана Наталія Миколаївна Осташова. — Це виявила внучка Лєна. Між листками лежав цей договір довічного утримання. Мені спочатку ще не доходило. А потом приїжджає знайомий, аж матюки попер: "Ти куди дивилася? Осташову приписала, територіальний центр тебе взув, квартири уже нема".
2008 року Анатолій Антонюк помер.
— Гроші на поховання получила дочка Осташової — Наталія Борисова. Я дзвоню в соцзахист, а мене питають: "Хто така?". — Дружина. — А Борисова ж тоді хто? Так у той же день прилітає до мене Осташова, хапає за барки і об стінку: нащо дзвонили? А після дев'яти днів Осташова викинула чоловікову кровать, одежу й переїхала в його комнату. Бо вона вже тут хазяйка. Люди за мене заступилися, вигнали її. Я поміняла замки, але вже п'ять разів хтось ламає серцевину. Осташова з дочкою дали нам клічки. Чоловіка називали "довбаним астматиком", а мене "довбаною сліпою тетерею". Позавчора дзвонить домофон. Чоловічий голос: "Ти, довбана сліпа тетеря, тіки на суді скажеш, що Наталія Миколаївна у Чехословакії…" І поклав трубку.
Сусіди підтримують Лідію Варварич.
— Ліда з Анатолієм були добрі й совісні люди. Вона недочуває і недобачає, а Осташова іспользувала момент, — каже сусідка Маргарита Півень. — Я ходила на суд, просила не обіжати людину. Осташова ж добивається, підкуповує свідків. Не боїться Бога. Пише, що ремонти поробила. Нічого подібного, на кухні досі старі пообривані обої. Як Анатолій помер, то Наташа не хотіла викликали ні "скору", ні міліцію. Так у труну небритого і поклала. Даже тюллю не прикрила. Батюшка возмущався, що такого ще не бачив.
Наталія Осташова перебуває за кордоном. У територіальному центрі працює її донька 29-річна Наталія Борисова.
— Вони самі уговорили маму доглядати їх, — говорить Борисова. — Кажуть: у вас же дві дочки без жилья. Мама погодилася, коли вони знялися з обслуговування в центрі. Тільки тоді підписали той договір. Мама хоче забрати половину квартири, бо вона доглядала Антонюка. А саму Варварич доглядати не буде, бо це страшна людина.
Посадова інструкція працівника соціального центру забороняє працівникам вступати у юридичні відносини з підопічними.
— Підписання договору утримання було з порушенням, — визнає 29-річна Альона Щербак, директор соціального центру Соснівського району Черкас. — Але в центрі про це не знали. Особова справа Варварич з архіву зникла. Це виявили, коли почалися судові засідання.
3 
1
Коментарі
1