49-річного вінничанина Геннадiя Горковенка викрали цигани. Півроку змушували жебракувати на вокзалах і у підземних переходах. Додому повернувся 14 липня.
Горковенко — інвалід другої групи з 30 років. Ходить на протезах. Живе у вінницькому мікрорайоні Старе місто з матір"ю Галиною Григорівною та сестрою Оксаною. Двічі був одружений. Раніше працював різноробом, ремонтував машини.
— У грудні торік я їхав у Шепетівку на Хмельниччину, — згадує. — Чекав електричку на вінницькому вокзалі. Тут підходить жіночка, назвалася Марією. Зовні ніби не циганка: волоси світлі, акцент закарпатський. Потім підійшов її чоловік Руслан. Розговорилися, предложили мені випити. Перехилив чарку і потірявся. Очнувся на другий день в Одесі.
Викрадачі пояснили бранцеві, що він працюватиме з ними.
— Відмовився, але мене побили палкою, зламали пару ребер, — витирає сльози. — Ребра так боліли, що дихнути не міг. Моє пенсійне посвідчення порвали. Марія возила мене на калясці, ставила у пішоходних та підземних переходах, електричках. Самі далеко не відходили.
Геннадієві забороняли розмовляти із перехожими. Щодня насильно заливали горілкою. Возили електричками від Одеси до Києва, Житомир, Жмеринку.
— Раз попитався поговорити з мужиком в електричці. Просив, щоб покликав міліцію. Але той злякався, — пригадує. — Бо ці коло мене через лавочку сиділи. В Одесі я звернувся в міліцію, а там сказали: "В нас є з ким розбиратися, йди ти зі своїми циганами!"
Перехилив чарку і потірявся. Очнувся на другий день
У травні 2009-го бранця перевели через кордон у Придністров"я.
— Коли були на границі, я надіявся побачити погранічніків чи міліцію, — каже Геннадій Горковенко. — Ми прийшли серед білого дня. А там — нікого. Прийшли до молдовського міста Рибниці, там пробули три дні. Руслан до крові побив мене. Це на вулиці побачила одна жінка і запитала, чи потрібна допомога. Представилася віруючою з церкви Євангельських християн-баптистів. Я все розказав. Через годинку під"їхала машина. Там сиділи двоє мужчин. Забрали мене до себе.
Горковенко жив у євангелістів три тижні. Його поселили у центрі реабілітації для алко- і наркозалежних у село Ченшеуци Рибницького району.
— Три неділі пластом лежав. Коли очуняв, довго жити у них не хотів. У Рибниці таких як я, без документів, було багато. Алкоголіки жили. Їх доглядали, давали їжу та одяг. Після реабілітації вони працювали, будували господарські приміщення у притулку, жінки варили їсти, прали, прасували, мили вікна. З грішми в них напряжонка була. У больніцу мене не возили.
Згодом Геннадія відвезли до Кишинева, у консульство України.
— П"ять днів спав на вулиці, не було консула, — розповідає. — Просив у перехожих їжу. Трохи грошей євангелісти лишили.
Через деякий час Геннадію зробили документ, що посвідчує особу, і дає право перетнути кордон при поверненні на батьківщину. Із Кишинева привезли машиною.
3 
35413
Коментарі