63-річна Галина Мазурок шукатиме свого сина. Вона впевнена, що 17 листопада на Північному кладовищі поховали чужу їй людину.
— Поїду в Польщу. Може, він там. Я раніше туди їздила продавати шкурки песьців. Було, із десяток продам і куплю собі золоте кольцо. Молодою хотіла гарно виглядати. За зароблені гроші ремонт зробила, хату перекрила, — розповідає Галина Миколаївна. — Віддам життя, але сина знайду. Може, він прийде через рік, може, через п'ять, але — вернеться. Я знаю. Цей чоловік у труні — не мій син. У мого було жорстке густе волосся. А в цього — м'ягеньке, як у дитини.
Галина Мазурок розказує, що міліціонери робили обшук в її хаті.
— Понаїжджали з автоматами, усе перевернули. Забрали вісім перснів, цілий мішок боксьорських рукавиць Славіка, мій мобільний. Тепер не можу ні до кого подзвонити. Сусіди подумали, що то война починається. Я рада, що тіло поховали в Києві. Сьодня нікого із його друзєй немає. Один колега тілько. Він білим бусом приїхав. Віз нас із дому. Якби хоронили дома, то була б із сотня людей. Але, слава Богу, того не зробили. Це ж не Славік. Шо б то було, якби я біля батька чужого хлопця похоронила? А так отдєльно і нормально. Дитина хоч і чужа, але ж не собака, треба по-людськи поступити.
3 
1
Коментарі
6