Два роки тому американський історик Орландо Фіґес опублікував книгу "Пошепки. Приватне життя у сталінській Росії". Перекладена 30 мовами, вона мала з"явитися й у московському видавництві "Аттікус". Проте в останню хвилину дирекція розірвала контракт, бо їй раптом здалося, що книжка не дасть сподіваного прибутку.
Те саме сталося і з фільмом Анджея Вайди "Катинь". Бо власники кінотеатрів не гірше від видавців знають, що дасть у сьогоднішній Росії прибуток, а що — навпаки, суцільні збитки: у кращому разі — наїзд податкової. У гіршому — дебош нашистів із путінюґенда.
В одній зі статей Орландо Фіґес згадує, як працював у московських архівах іще за радянських часів. Іноземці не мали доступу до каталогів, тож могли замовляти лише ті документи, номери яких згадувалися у радянських публікаціях. Працювати їм доводилося в окремій кімнаті. Й навіть до їдальні їх не допускали, аби вони, боронь Боже, не поспілкувалися там із місцевими науковцями.
Проте й тут бездоганна машина мала недоліки. Туалети для іноземців та радянських громадян були спільними! Тож саме туди повадився підступний американець із пачками "мальборо", здобуваючи таким чином прихильність і допомогу від нестійких елементів.
Туалети для іноземців та радянських громадян були спільними
А на початку 1990-х, згадує Фіґес, у дворі Держархіву з"явився танк. Директор придбав його десь за безцінь — чи то з надією перепродати, чи то з наміром прикрасити інтер"єр. Тепер там стоїть 600-й "мерс", на якому їздить новий директор. Ґебня на "мерсах", звісно, не надто відрізняється від ґебні на танках. От тільки за пачку "мальборо" їх уже не купиш. Хіба що — за акції "Юкоса".
Можливо, Орландо Фіґес напише про це свою наступну книжку.
1 
1
Коментарі
15