вівторок, 19 травня 2009 15:55
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Життя пошепки

 

Два роки тому американський історик Орландо Фіґес опублікував книгу "Пошепки. Приватне життя у сталінській Росії". Перекладена 30 мовами, вона мала з"явитися й у московському видавництві "Аттікус". Проте в останню хвилину дирекція розірвала контракт, бо їй раптом здалося, що книжка не дасть сподіваного прибутку.

Те саме сталося і з фільмом Анджея Вайди "Катинь". Бо власники кінотеатрів не гірше від видавців знають, що дасть у сьогоднішній Росії прибуток, а що — навпаки, суцільні збитки: у кращому разі — наїзд податкової. У гіршому — дебош нашистів із путінюґенда.

В одній зі статей Орландо Фіґес згадує, як працював у московських архівах іще за радянських часів. Іноземці не мали доступу до каталогів, тож могли замовляти лише ті документи, номери яких згадувалися у радянських публікаціях. Працювати їм доводилося в окремій кімнаті. Й навіть до їдальні їх не допускали, аби вони, боронь Боже, не поспілкувалися там із місцевими науковцями.

Проте й тут бездоганна машина мала недоліки. Туалети для іноземців та радянських громадян були спільними! Тож саме туди повадився підступний американець із пачками "мальборо", здобуваючи таким чином прихильність і допомогу від нестійких елементів.

Туалети для іноземців та радянських громадян були спільними

А на початку 1990-х, згадує Фіґес, у дворі Держархіву з"явився танк. Директор придбав його десь за безцінь — чи то з надією перепродати, чи то з наміром прикрасити інтер"єр. Тепер там стоїть 600-й "мерс", на якому їздить новий директор. Ґебня на "мерсах", звісно, не надто відрізняється від ґебні на танках. От тільки за пачку "мальборо" їх уже не купиш. Хіба що — за акції "Юкоса".

Можливо, Орландо Фіґес напише про це свою наступну книжку.

Зараз ви читаєте новину «Життя пошепки». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

15

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі