Провидіння

Мій кум Данило провів десять років у Канаді, розмальовуючи церкви. За цей час його син закінчив університет, а донька — школу. Одного дня, домалювавши чи то сцену Страшного суду, чи то історію блудного сина, Данило вирішив повернутися в Україну.

Сім"я з цього приводу розділилася. Данило, однак, наполіг на своєму — і вони повернулися. Купили собі невеликий будинок і недороге авто. А через кілька місяців розбилися на ньому дорогою в Карпати.

На щастя, ніхто не загинув, хоча всі потрапили до лікарні з різної складності переломами. За місяць Данило розіслав друзям електронною поштою фотознімок своєї машини. Важко було повірити, що з тої купи металобрухту вдалося видобути всіх чотирьох пасажирів живими.

— Це Провидіння, — вважає Данило. — Господня кара за нашу гординю і водночас винагорода за її подолання.

Його дружина дивиться на цю історію прагматичніше.

Купили собі невеликий будинок і недороге авто

— Я ж казала, — твердить вона, — що не варто повертатися! Нічого доброго тут на нас не чекає!

Я не маю однозначної думки ані про цю країну, ані, тим більше, про Господнє Провидіння. Припускаю, однак, що коли воно навіть існує, то навряд чи переймається нашими мурашиними справами, як і, зрештою, нашою мурахоїдною країною. Я знаю простіше пояснення тій пригоді і, можливо, одного дня таки наважуся його озвучити:

"Любі брати і сестри! — скажу я їм. — Не применшуючи ніскілечки роль Провидіння у нашій долі, як і роль дурнів та поганих доріг у нашій історії, подякуймо все ж за чудесне спасіння канадському урядові та королівській поліції. Вона навіть нас, українців, привчила защіпати в автомобілі ремені безпеки — всупереч багатолітній національній традиції іґнорування всіх законів і правил, амінь!"