Мої університетські колеги Ліна і Джо живуть на околиці Едмонтона — серед чагаристих лісів та болотистих озерець, на яких у березні перепочивають дикі гуси дорогою далі на північ.
Ліна і Джо вирощують коло хати квіти, а також, задля розваги, всіляку городину. Довколишні звірі виявляють помітний інтерес до їхньої сільгоспдіяльності. Зайці обгризають кору дерев, єноти перекидають у гаражі реманент, а олені витоптують грядки, ще не видзьобані птахами. Ліна і Джо приймають усе це покірно, бо переконані: то не звірі та птахи вторгаються в їхні законні володіння, а навпаки, це вони, люди, незаконно загарбують у птахів та звірів їхню лісову-лугову-польову територію.
Інша наша колега, Соня Ґош із Індії, рішуче не приймає їхнього пацифізму. Час до часу вона підсовує Ліні та Джо газетні вирізки з апокаліптичними оповідями про нашестя кенгуру в Австралії, слонів в Ассамі, тигрів у Раджастані та незліченних мавп у її рідній столиці Нью-Делі.
— Ви просто не уявляєте, що це таке! — каже Соня. — Вони громлять помешкання, кусають дітей, дебоширять у лікарнях і навіть, буває, висмикують трубки живлення в палатах інтенсивної терапії!
Мер випав зі свого балкона
Я розумів її аргументи, але й розумів логіку Ліни та Джо. Тож певний час займав нейтральну позицію в їхніх дискусіях. Але якось Соня підсунула нам чергову інформацію. Мер їхнього міста, 52-літній Савіндер Сінґх Баджва, випав зі свого балкона, намагаючись прогнати чотирьох мавп, які заважали йому читати газету.
— Тільки мавп нам у Києві й не вистачає! — заявив я.
— Жартуєш! — не повірила Соня.
— Ні, — я твердо стояв на своєму. — Якщо нас у Києві хтось і порятує, то лише мавпи!..
1 
1
Коментарі
2