На світі є безліч прегарних місць, у яких ми ніколи не побуваємо, тому що їх надто багато, майже всі вони надто далеко, а життя наше — надто коротке.
Може, тому щоразу, потрапляючи до якогось такого місця, я не вірю, що опинюся в ньому вдруге. Але чудеса трапляються: цілком недавно я знову потрапив до Палацу Леопольдскрон, де 16 років тому провів неймовірних два тижні на одному з традиційних Зальцбурзьких семінарів.
1918 року палац придбав знаменитий режисер Макс Рейнгардт, засновник не менш знаменитого Зальцбурзького фестивалю. Його маєток став правдивим богемним кублом, до якого вчащали і Ріхард Штраус, і Гуґо фон Гофмансталь, і Марлен Дітріх.
Була там і Тіллі Лош — балерина, художниця, серцеїдка. Один із її чоловіків, мільйонер Едвард Джеймс, придбав був для неї навіть балетну трупу, аби вона стала примою. А ще, кажуть, він звелів вигаптувати сліди її босих ніг на килимі — аби таким чином увіковічити її ботічеллівський вихід із ванни. Невдовзі, однак, він застукав її на гарячому з коханцем. І наказав вигаптувати замість її слідів собачі.
Він застукав її на гарячому з коханцем
Цікаво, однак, що ця дама, проживши решту життя між Лондоном і Нью-Йорком, сентиментально заповіла розвіяти власний прах над озером біля палацу Леопольдскрон. Видно, те місце мало для неї якусь особливу магію.
Її прах поховали в урні на схід від будівлі, поставивши в тому місці велику вазу із квітами на постаменті серед живоплоту. Ця тумба стоїть від 1975 року, але чомусь у попередній приїзд я не звернув на неї уваги. "Тіллі Лош, — написано там, — танцюристка, акторка, мисткиня".
Я прочитав і мимохіть перевів погляд на вологу після дощу алею, мовби шукаючи на ній ледь помітних собачих слідів.
1 
1
Коментарі
5