Хутір Перемотово на Харківщині, де народилася моя мати, неможливо знайти навіть на обласних картах. Я був там раз у житті — школярем. Пам"ятаю лише довгу дорогу поїздом, суперечку матері з провідником про мій дитячий квиток (провідник, здається, мав рацію — мені було вже одинадцять або і дванадцять, а не десять, як твердила мати). А ще — ночівлю в Дебальцевому у якихось родичів, подальшу дорогу до Куп"янська-Вузлового й далі — відкритим степом, посіченим балками та ярами.
Я вирушив туди вдруге, навіть не знаючи, чи Перемотово ще існує. Але у Куп"янську мені пощастило — вусатий дядько на розгепаних "жигулях" узявся мене підкинути.
— Ви, навєрно, із Западної, або з Києва, — упевнено сказав він, і я не став його розчаровувати. Мене незмінно зворушує щира віра більшості східняків, що в Києві, як і в "Западній", майже всі розмовляють українською.
За неповну годину дядько розповів, що його сина побили бандити і він знає хто, але в міліції нічого не доведеш. Що його брат працює на шахтах, але хоче кудись тікати — може, в Росію: там "платять лучче, але теж, кажуть, дурять, де тільки можуть". І що сам пробував бути фермером, розводив нутрій. Усе йшло "вроді неплохо, поки не наїхала налогова — оце ледве з долгів випутався".
Донецькі все підгрібають під себе
Дядько зі смаком лаяв місцеву владу, а заразом і київську. А найдужче — нахабних донецьких, на яких мав надію, а вони, виявляється, все підгрібають під себе, навіть у їхньому Куп"янську.
Я не стримався і спитав з удаваною байдужістю:
— То що, голосуватимете тепер за Ющенка?
Дядько подивився на мене, мовби я бовкнув якусь несосвітенну дурницю, і мовив зі щирим подивом чи навіть обуренням:
— Та я шо — американець?!.
1 
1
Коментарі
5