неділя, 13 травня 2007 14:24
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Як я кинув палити

 

Вісім років тому я кинув палити якось напрочуд легко й безболісно. Я не змушував себе "кинути", не встановлював жодних термінів та обмежень. Лише час од часу медитував над словами доньки, котра якось сказала: "Тату, не пали".

— Ти мені забороняєш? — глузливо перепитав я.

— Ні, — поважно відповіла мала, — просто не раджу.

Оте "не раджу" зробилося поступово частиною мого "я", таким собі внутрішнім голосом. Запалюючи цигарку, я уявляв, як отруйний дим, на зразок фосгену, проникає в мої легені, обсмалює альвеоли, а головне — наповнює їх густою, наче мазут, смолою, що, на відміну від нікотину чи алкоголю, не розкладається і не виводиться жодним чином із організму.

На кухні я й пережив раптове осяяння

За щасливим збігом обставин я був тоді саме в Америці, де палити не можна ніде, хіба що на вулиці, під дощем або снігом, під співчутливими або й зневажливими поглядами перехожих. Удома було не краще. Від найменшого диму в кімнаті спрацьовувала сигналізація, тож курити я міг лише над плитою, увімкнувши кухонну витяжку.

Отож, саме на кухні я й пережив раптове осяяння. Запаливши цигарку, раптом відчув, що насправді паління мені не подобається. Ба, я ним просто бриджуся! Я загасив цигарку — і більше ніколи не запалював. Сама думка про можливість цього викликає відтоді в мене глибоку огиду, наче необхідність ковтнути черв"яків.

Однак моя підсвідомість іще довго реагувала на те  рішення якимсь дивним і досі незрозумілим для мене чином. Час од часу вві сні я запалював цигарку — і з жахом прокидався: Господи, та що ж це я роблю?!

Останнім часом, однак, я цих снів не бачу. Можливо, й моя підсвідомість уже зрозуміла, що я їй зовсім не забороняю палити, лише — не раджу.

Зараз ви читаєте новину «Як я кинув палити». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі